ПОЛА

ПОЛА́, и́, ж. Край кожної з половин одягу (пальта, шинелі, піджака і т. ін.), що розгортається спереду. Поли крає, а плечі латає (Номис, 1864, № 1545); Він довго обтрушувався, чепурився, обтер порох з чобіт полою шинелі (Н.-Лев., III, 1956, 38); Холодний березневий вітер шарпав поли чорного пальта (Панч, Синів.., 1959, 3).

◊ З-під поли́ [продава́ти (купува́ти і т. ін.)]: а) таємно, незаконно (продавати чи купувати щось).’— Нічого ані купити, ані тобі продати — хіба з-під поли, крадькома (Еллан, II, 1958, 7); б) таємно робити що-небудь. Збір було призначено на вигоні біля тих самих вітряків, де глитайня підняла колись на крилі свого найлютішого ворога Яреська Матвія, що водився з кременчуцькими бунтарями і читав з-під поли селянам протицарські афішки (Гончар, Таврія, 1952, 16); Із поли́ в по́лу [відда́ти (переда́ти і т. ін.)] — безпосередньо від одного до іншого, з рук у руки. Не довго торгувались, перехрестились на схід сонця і стригун із поли в полу перейшов до мене (Збірник про Кроп., 1955, 8); Мов (на́че, нена́че і т. ін.) за по́ли тя́гне кого — кому-небудь дуже хочеться здійснити щось. Тягне було мене наче за поли надвір, на той шлях, кудою понесли її на кладовище (Н.-Лев., І, 1956, 64); Думки розбирали голову… Як там у городі? Що з Христею?..— Пріську наче за поли тягло піти довідатися (Мирний, III, 1954, 106); Під поло́ю — потай від інших, таємно. — Хоч Дорош і городянин, а, бач, поділився хлібом-сіллю, а ми, селюки, під полою зжували. От і розбери… (Тют., Вир, 1964, 144); По́ли (полу́) вріж та тіка́й — будь-що, за всяких умов поривай стосунки з ким-небудь недобрим, лихим, уникай неприємних ситуацій. Од ледачого поли вріж та тікай (Укр.. присл.., 1955, 205); [Грицько:] Годі, Химко, не плач. Знай, що тут, у цьому лихому місці твоя згуба засіла. Тікай мерщій від неї! Поли вріж та тікай (Мирний, V, 1955, 256); [Дудар:] Це така казка, що полу вріж, та тікай… (Сміл., Черв. троянда, 1955, 68); По́ли (полу́) врі́зати — зовсім перестати бувати де-небудь, у когось. Після того, як поли врізав [Грицько] від Чіпчиної хати; казав і Христі, щоб не ходила (Мирний, II, 1954, 290); Тягти́ (сми́кати і т. ін.) за по́ли кого — настирливо вимагати чогось. Смішні ті наші видавці: оце смичуть за поли, — давай щось нового! — а даси, то воно й зостаріється те нове, поки на світ вилізе (Л. Укр., V, 1956, 75); Уда́рити (вда́рити, уда́ритися, вда́ритися) об(у) по́ли [рука́ми] — виявити збентеження, здивування, розгубленість і т. ін. з певного приводу. Як.. роздивились і вгадали, що то солдат мальований, так аж об поли вдарили руками (Кв.-Осн., II, 1956, 16); Увійшов [чоловік] у хату, Ударивсь об поли: Лазять діти в запічку Голодні і голі (Шевч., II, 1963, 141).

2. розм. Повішене полотнище, яке розсувається, відкидається в сторону і т. ін. «Ануте!» Як се тільки гукнув [Юдун], так поли у шатра і впали, а під шатром, чого то там не було? (Кв.-Осн., II, 1956, 241).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 57.

Пола, ли, ж.

1) Пола. Від напасти і полу вріж, а втікай. Ном. Під полою, під правою чужу милу держить. Чуб. V. 387. Ой вдарила мати об поли руками: діти ж мої, квіти мої, пропала ж я з вами. Н. п. Взяв за себе панну в самого короля з під поли. К. ЦН. 221.

2) Полотнище. Спідниця в сім піл.

3) У кожевниковъ: каждая изъ двухъ боковыхъ частей выдѣланной кожи: средняя часть, самая толстая, назыв. слуп, слупе́ць, а боковыя поли. Волч. у.

4) мн. поли. У обжигателей углей: въ кучѣ дровъ, приготовленной для обжиганія, — нижняя часть, состоящая изъ болѣе длинныхъ и тонкихъ дровъ. Вас. 146.

5) Каменная плита. Вх. Зн. 51.

6) Менструація. Вх. Зн. 51.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 280.

пола́ — нижня частина верхньо­го одягу, що сягала іноді колін; співали: «Під полою, під травою Чужу милу держить»; трима́ти під поло́ю означало «охороняти», «за­хищати», тому, коли казали: «За татовою полою дитині тепло», то мали на увазі татову опіку як але­горичний образ; рухом розпуки або неприємного здивування став вираз вда́ритися об по́ли рука́ми: «Ой вдарила мати об поли руками: діти мої, діти мої, пропала ж я з вами»; кажуть: «Від напасті й полу вріж і тікай» — як відомо, затриму­вали винного, хапаючи його пе­редусім за поли.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 464.