ТОЧКА

ТО́ЧКА, и, ж.

1. Графічний значок (.) як умовне позначення чого-небудь (в алгебрі, нотному письмі, телеграфному коді, на географічних картах і планах). Точка на карті.

2. Те, що схоже на такий значок, здається цяткою на певному тлі. Аж ось, немов два очка, заглипіли [замигали] дві ясні точки… (Фр., XIII, 1954, 53); Високо-високо, під хмарами, летів цар птиць, ледве примітною точкою чорніючи в синяві (Хотк., II, 1966, 78); Маленька яскрава точка дедалі збільшувалася, і, нарешті, величезна заграва охопила велику частку неба (Собко, Шлях.., 1948, 61); * У порівн. Як темна, Рухома точка — лис із комишів По полю котиться (Рильський, II, 1960, 94).

◊ Би́ти в [одну́] то́чку — постійно спрямовувати свої зусилля, увагу, дії тощо для здійснення певної мети. Він не любив заробітчан, зате любив і помічав настирливих, з характером, таких, хто в точку б’є і б’є (Дор., Три богатирі, 1959, 7); В са́му то́чку би́ти (попада́ти) — робити, казати саме те, що потрібно. Спочатку вони [артилеристи] висміювали її [цієї людини] дикий вигляд. Але промова припала їм до серця. — В саму точку б’є! (Панч, На калин. мості, 1965, 89); То́чка в то́чку — абсолютно точно. [Фенька:] Товариш Завірюха? [Завірюха:] Він самий, точка в точку! (Мам., Тв., 1962, 317).

3. Одне з основних понять геометрії, фізики — місце, що не має виміру, межа відрізка лінії. Відрізок, що з’єднує центр кулі з точкою, в якій куля дотикається до площини, перпендикулярний до цієї площини (Наука.., 12, 1971, 51); Точка перетину ліній; // У механіці — місце, пункт, де зосереджується якась дія або виявляється певна властивість чи якийсь стан. Нерухома точка; Точка прикладання сили.

4. перев. чого або з означ. Певне місце, пункт у просторі, на місцевості, у середині або на поверхні чогось. Київ лежить у тій точці земної кулі, де зустрілися й переплелися між собою північ з півднем і з заходом схід (Дмит., Розлука, 1957, 156); [Терешко:] Мені і з районом треба радитись, і зв’язок з усіма точками треба підтримувати (Зар., Антеї, 1962, 11); Юля дивиться в одну точку погаслими очима, без почуттів, без бажань, байдужа до всього (Тют., Вир, 1964, 448); // Географічний об’єкт або предмет на місцевості, що є орієнтиром, позначенням певного місця в просторі або на поверхні землі. Найвища точка [Карпат] — гора Говерла (2061 метр) знаходиться серед зеленого масиву в Чорногорі (Цюпа, Україна.., 1960, 87); // Місце, використовуване з певною метою, обране для певної мети. Я пізнавав оператора.. в карколомних точках знімання (Ю. Янов., II, 1958, 118); * Образно. Ласій побачив, як грунт поповз у нього з-під ніг, відчув, що втрачає точку опори. І почуття його не обдурило (Збан., Переджнив’я, 1960, 320).

◊ Ме́ртва то́чка див. ме́ртвий; То́чка ро́сту — ділянка тіла рослини, в якій здійснюється її ріст. Перехід [рослин] від стану спокою до росту обумовлений змінами в змісті й складі нуклеїнових кислот, які зосереджені в точках росту (Рад. Укр., 6.I 1965, 1).

◊ Зру́шити з ме́ртвої то́чки див. ме́ртвий; На ме́ртвій то́чці див. ме́ртвий.

5. чого, яка, перен., розм., рідко. Певна позиція, ставлення до когось-чогось; основа поведінки кого-небудь. Лиш не могли обидва порозумітися на тій точці, чи вояк відповідає коли на сварку старшому. Неважук казав, що ні, а панотець уперся, що це не може бути (Март., Тв., 1954, 422); Розповідаючи.. [історії про панів], [Серафим] додавав завжди з виразним жалем: — Ну, однак, їм — кінець! З точки життя з’їхали, самі себе не розуміють! (Горький, Діло Артам., перекл. Варкентін, 1950, 103).

◊ 3 то́чки зо́ру див. зір; То́чка зо́ру див. зір.

6. перев. з означ. Місце розміщення пункту певного призначення, а також будівля, укріплення, пристосування й т. ін., що є таким пунктом. На греблі, на найвищій будівельній точці.. працює крановий машиніст (Довж., Зач. Десна, 1957, 588); [Нечай:] У нас є наказ: бійцям зайняти вигідні точки, чекати і вступити в бій, коли почнеться наступ (Коп., Навколо полум’я, 1961, 235); — Сідайте, — сказав шофер. — З таких плати не берем. Заробляти на освіті і взагалі на культурі сором. Це не торгова точка і не якась товарна база (Кучер, Трудна любов, 1960, 206); Радіотрансляційна точка.

∆ Вогнева́ то́чка див. вогневи́й.

7. чого, фіз. Температурна межа, коли речовина з одного агрегатного стану переходить в інший. Температура 0° називається точкою танення льоду (Фізика, II, 1957, 9); Всяка чиста речовина має постійну температуру плавлення, або точку плавлення (Хімія, 7, 1956, 8); Точкою роси називається температура повітря при повному насиченні водяною парою (Довідник сіль. будівельника, 1956, 463).

∆ То́чка замерза́ння див. замерза́ння; То́чка кипі́ння — температура, при якій кипить рідина; То́чка пла́влення див. пла́влення.

8. з означ. Певний рівень, фаза, межа чогось, що вимірюється, обчислюється. Під час відпалювання (нагрівання вище критичної точки і поступового охолодження) сталь набуває дрібнозернистої аустенітної структури (Метод. викл. фрез. спр., 1958, 173); Точки 0° і 100° називаються сталими точками термометра (Підручник дезинф., 1953, 11); // Ступінь, що характеризує якість, рівень розвитку чого-небудь. Напруженість розвитку дії поступово наростає, досягає своєї кульмінаційної точки (Вітч., 8, 1958, 171).

◊ До то́чки — до кінця. — Боявся, що часу не вистачить. А воно якраз. Договорилися до точки (Головко, II, 1957, 449).

9. Момент, пункт у розвитку, перебігу чого-небудь. Розкладка елементів на фази допомогла вивчити критичні точки в найважчих елементах на різних [гімнастичних] снарядах (Наука.., 5, 1968, 43); // Пункт, питання, об’єкт уваги, інтересу. — Все те, що сказав речник людей, зводиться до двох точок (Фр., IV, 1950, 121); Така ситуація, коли нове раз у раз відкривається спільними нині зусиллями вчених різних галузей у точці зіткнення наук, закономірна (Літ. Укр., 17.Х 1967, 4); // у сполуч. зі сл. вихідний, відправний. Те, з чого щось веде свій початок, служить основою, підставою чого-небудь. Нова індуктивна естетика мусить прийняти за вихідну точку не поняття краси, а чуття естетичного уподобання (Фр., XVI, 1955, 291).

$ І [на цьо́му (то́му)] то́чка — і по всьому, і кінець. — Так що підпишіть, товаришу, оцього акта, і на тому точка (Головко, II, 1957, 164); — А на мою думку, — сказав другий, молодий хлопець у військовій шинелі.., — дочекатись ночі, раптово налетіти, закидати гранатами, обстріляти з кулеметів — і точка! (Збан., Таємниця.., 1971, 165).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 215.

Точка, ки, ж. зоол. Полёвка, Hypodaues. Вх. Лем. 374.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 278.