ТЕКТИ

ТЕКТИ́, тече́; мин. ч. тік, текла́, ло́; наказ. сп. течи́; недок.

1. Переміщати свої води в певному напрямі (про річку, струмок і т. ін.); плисти. Тече річка все тихенько І моря шукає (Г.-Арт., Байки.., 1958, 153); — Не плачте, дурні! — кажуть їм запорожці. — Дніпро тече просто до Січі… (П. Куліш, Вибр., 1969, 78); На полях сніги, як дими, та під ними в глибині десь течуть струмки незримі, щоб проснутись повесні (Сос., II, 1958, 58); Струмочок тік ледь-ледь, не журчав і не сміявся (Ів., Вел. очі, 1956, 39); // Проходити своєю течією, протікати де-небудь. Широкою долиною між двома рядками розложистих гір тихо тече по Васильківщині невеличка річка — Раставиця (Н.-Лев., II, 1956, 167); Праворуч, за низьким степовим обрієм, текла могутня й повновода Сирдар’я (Тулуб, В степу.., 1964, 95); // Впадати (в річку, море й т. ін.). Тече вода в синє море Та не витікає (Шевч., І, 1963, 9); В Азовське море з Кримських гір тече найбільша річка Криму — Салгир (Геол. Укр., 1959, 584).

2. Струменіти, литися (про рідину). Над річкою, в чистім полі, Могила чорніє; Де кров текла козацькая, Трава зеленіє (Шевч., І, 1963, 45); Сльози течуть по його обличчю, серце маленьке рветься з жалю, а Дмитрик біжить усе далі і нічого не бачить перед собою (Коцюб.. І, 1955, 135); Господарка раптом побачила, що з крана тік тоненький, блискучий струмочок води (Досв., Вибр., 1959, 232); При ..високих температурах деформація металу в одному якомусь місці призводить до того, що він починає текти (Наука.., 1, 1972, 3); // безос. По бороді текло, а в роті сухо було! (Укр.. присл.., 1955, 224); Змокла [Маруся], як хлюща, так з неї і тече (Кв.-Осн., II, 1956, 80); — Прийшла додому — гарба соломи на подвір’ї, наче вродилася. Сам бригадир зверху на хаті.. А то вже і стеля падала, і по стінах текло… (Гончар, III, 1959, 204); // перен. Поширюватися в повітрі (про світло, запах тощо). Од каганця проміння в’яле тремтить, хитається й тече (Сос., І, 1957, 348); Згори, з міста, текли до води запахи вечірніх лип, солодкі, моторошні (Ю. Янов., II, 1958, 197); Після чорних бур, у погожі, переповнені сонцем дні, весняне марево текло перед ними [заробітчанами] (Гончар, І, 1959, 5); // перен. Звучати плавно, рівно та безперервно (про звуки, слова тощо). Неначе наш Дніпро широкий, Слова його лились, текли, І в серце падали глибоко! (Шевч., II, 1963, 122); Пісня текла, мов дзюрчання ключа (Бичко, Вогнище, 1959, 17); // перен. Виникати в певній послідовності, іти одна за одною (про думки). Орест іронічно усміхається сам до себе.. Думки течуть йому, не залишаючи сліду в свідомості (Досв., Вибр., 1959, 377); Думки текли швидко, як літні сни (Ю. Янов., І, 1958, 99); // перен. Відбуватися, проходити (про розмову, бесіду). Тече розмова незрадлива Довкола дружнього стола (Дмит., Осінь.., 1959, 5); Бесіда текла вільно, невимушено (Ткач, Плем’я.., 1961, 359); // перен. Хвилеподібно спадати (про волосся). Течуть ті коси з пліч, мов ручаї (Гонч., Вибр., 1959, 309); * Образно. Витяг [Блаженко], став розгортати [хустину], розпускати її. Приємно тече під шорсткими пальцями тканина, м’яка, ласкава (Гончар, III, 1959, 154).

◊ [Безневи́нна, неви́нна] кров тече́ (текла́ і т. ін.) див. кров; Блаки́тна (голуба́, дворя́нська) кров у кого [тече>́ в жи́лах кого, чиїх] див. кров; Крізь па́льці (по́між па́льцями) текти́ див. па́лець; Кров чия, яка тече́ в кому — хтось кровно споріднений з кимось, походить від когось, належить до певної нації, релігії тощо. В них кров текла хоть не Троянська, Якась чужая — бусурманська. Та в службі вірні козаки (Котл., І, 1952, 220); Сли́на (сли́нка) тече́ (текла́) див. сли́на, сли́нка; Текти́ бурло́м див. бурло́.

3. перен. Іти, рухатися суцільною масою, лавиною, безперервним потоком (про велику кількість людей, тварин). Посередині ярмарку народ тече, як в берегах річка (Коцюб., II, 1955, 240); Юрба текла, текла і раптом стала (Л. Укр., І, 1951, 443); Уважно стежать [Ворошилов і Будьонний] за безконечним рухом кінних полків, що течуть і течуть через Дніпро по вузенькій смужці понтонного мосту (Гончар, II, 1959, 382); Йому довелося трохи притримати Ластівку, щоб дати дорогу пастушкам, що зганяли.. отару овець, яка текла чорною вовняною рікою (Тют., Вир, 1964, 203); // Надходити у великій кількості. Потоком течуть з них [пароплавів] на берег гармати, паровози, різне спорядження… (Гончар, II, 1959, 300).

4. Минати, проходити, збігати (про час і те, що триває, відбувається в часі). Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини (Коцюб., II, 1955, 226); Бувають дні й роки, що в’яло, Немов осіння мла, течуть (Рильський, II, 1960, 160); Життя в будинку текло мирно і спокійно (Ів., Опов.., 1949, 34).

◊ Все [на сві́ті] тече́, все міня́ється — все на світі змінне, мінливе. — Так оце, Сергію, вона і є, ота філософська вода, в яку не можна двічі вступити? — Вона самісінька. Якраз з оцього каменя помітили колись, що все на світі тече, все міняється (Гончар, Циклон, 1970, 147); [Сашко:] Все тече, все міняється… Ти проводжав її додому, а тепер я її проводжатиму. Я люблю її, а вона — мене (Зар., Антеї, 1962, 232).

5. Сипатися цівкою, потоком (про пісок, зерно тощо). Із сошників тече добірне зерно У теплу землю (Вирган, Квіт. береги, 1950, 14); В млині поскрипує немудра снасть Й мука тече (Стельмах, Жито.., 1954, 77); Знову розгортала [Марія] золоте зерно, що текло в засіки (Цюпа, Назустріч.., 1958, 420); // розм. Обсипатися (про хліб на пні). Сонце пекло, пшениця сохла, от-от буде текти (Коцюб., II, 1955, 62).

6. Пропускати рідину крізь дірки, щілини (про несправні будівлі, предмети). Під дощ хати не криють, а коли ясно — і сама не тече (Укр.. присл.., 1963, 456); В великі дощі та заливи готелі течуть, як старі діжки (Н.-Лев., II, 1956, 394); Мусив у Лубнах купити калоші, бо старі розлізлися, текли і набирали болота (Коцюб., III, 1956, 308); Та ж він весь, чисто весь залився гасом! Прокляті бідони течуть! (Смолич, II, 1958, 79).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 58.

Текти, течу́, че́ш, гл. Течь. Тече річка невеличка, схочу-перескочу. Чуб. V. 13.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 252.