СУДЕЦЬ

СУДЕ́ЦЬ, дця́, ч., рідко. Те саме, що суддя>́ 1, 3. Я.. не беруся бути чиїмсь судцем в отаких-о [сердечних] справах (Крим., II, 1972, 73).

Мирови́й суде́ць — те саме, що Мирови́й суддя́ (див. мирови́й). Зараз-таки подав [писар] таку одписку, що волость не має права судити й карати за зобідження [зобидження] словом і вчинком, що ці діла [цими ділами] відає мировий судець (Н.-Лев., IV, 1956, 151).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 824.

Судець, дця, м. Судья. Стали судці судити. Грин. III. 93. Бог дасть судця, а чорт розсуди я. Ном. № 7381.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 226.