МИРОВИЙ

МИРОВИ́Й, а́, е́.

1. Пов’язаний із полюбовним розв’язанням суперечки; // у знач. ім. мирова́, во́ї, ж., розм. Полюбовне вирішення суперечки. І мировую тут зробили [латинці] На тиждень, два або і три (Котл., І, 1952, 271); Потім погомоніли [селяни] ще, закурили на мирову та й розійшлися (Головко, II, 1957, 231).

◊ Зво́дити (звести́) на мирову́ — мирити кого-небудь. Чіпка на мирову зводе, частує (Мирний, II, 1954, 290); Іти́ (піти́) на мирову́ — прагнути вирішити справу полюбовно; іти на примирення. — Тепер ще, бачу, на мирову ідуть [повстанці] (Фр., VIII, 1952, 299); Він де в чому вже розібрався і з властивою йому поспішністю заявив, що Куцевич взагалі порядна людина і Максим повинен з ним піти на мирову (Рибак, Час.., 1960, 747); Пи́ти (ви́пити, запи́ти і т. ін.) мирову́ — випивати за примирення. — Бий, кажу! — кричить перший [супротивник] та хвіть другого по пиці… Той — здачі.. Насилу розборонили люди, та й ведуть знову в шинок "мирову пити" (Мирний, II, 1954, 195); Скоро вони помирились, але на весілля так і не пішли — вдома випили мирову (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 372); Устим приніс четверть самогону, запив мирову і наказав усім парубкам Оксена не зобижати (Тют., Вир, 1964, 22).

2. У царській Росії та деяких буржуазних державах — пов’язаний з органами, які розглядають дрібні кримінальні й цивільні справи. [Xрапко:] А ще, може, й на мировий з’їзд прийдеться апеляцію подавати (Мирний, V, 1955, 125); Робітники нахвалялись на п. Юзефовича мировим судом (Сам., II, 1958, 357); // у знач. ім. мирови́й, во́го, ч. Те саме, що Мирови́й суддя́. [Xаритон:] А я оце думаю кинутись до мирового (Кроп., II, 1958, 46); — І мировий, кажуть, пан, і він за панами тягне, на панську руч (Коцюб., І, 1955, 462).

∆ Мирови́й посере́дник — після селянської реформи 1861 р. в Росії — урядовий чиновник, що залагоджував конфлікти між селянами та поміщиками. Пан поїхав до міста і пожалівся, ніби Джеря бунтує громаду. Мировий посередник потяг руку за паном (Н.-Лев., II, 1956, 260); [Лисенко:] Наслухався горя цього, коли був мировим посередником! Я зараз напишу вам скаргу до окружного суду (Мокр., П’єси, 1959, 281); Мирови́й суддя́ — суддя, що розглядав дрібні кримінальні й цивільні справи. — Се було ще з того разу, Як я з царського указу Мировим суддею став (Фр., XII, 1953, 8).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 714.

Мирови́й, а́, е́ Мировой. Вже що піп ізв’язав, того ніхто не розв’яже, — хиба мировий розлуку дасть. Г. Барв. 498.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 427.