СПІДНИЦЯ

СПІДНИ́ЦЯ, і, ж.

1. Жіночий одяг, що покриває фігуру від талії донизу. — Покличу до себе своїх подруг, покажу їм, яке в мене добро буде: які юпки, шовкові спідниці (Кв.-Осн., II, 1956, 436); Другі в плахтах та запасках, голови шовковими платками повив’язують, а Мотря з вибійчаної юпки та спідниці не вилазила (Мирний, І, 1949, 140); Переводила [Маланка] задуманий погляд на дочку. Відтак поправляла на ній намисто, обсмикувала сорочку, укладала складки спідниці (Коцюб., II, 1955, 30); — А встаньте-но, панно, нехай я подивлюся на вашу спідницю, чи рясна (Л. Укр., III, 1952, 643); Відчинилися двері, і на порозі стала дівчина. З кишені її куценької спідниці визирала ручка маленького кольта (Досв., Вибр., 1959, 17); * У порівн. Його довга синя сукмана, руда на фалдах, вкривала ноги аж до землі,— наче спідниця (Коцюб., II, 1955, 377); Гошка красувався у широких, як спідниця, галіфе (Тют., Вир, 1964, 419); // спідни́ці, ни́ць, мн. Кілька таких одежин, які надягали під убрання для надання пишності. — Що це воно за пані! Прийшла простоволоса, неначе дівка. Чи надула спідниці, чи намостила обручів під сукню, що така товста (Н.-Лев., III, 1956, 63); Станіславівська дячиха умостилася ліпше на лаві, розправила спідниці, виставила ноги, аби видно було її лаковані черевики (Хотк., II, 1966, 367); // У деяких народів — чоловіче вбрання, що нагадує такий одяг; // Частина жіночої сукні від талії донизу.

Спі́дня спідни́ця див. спі́дній.

◊ Держа́тися (трима́тися) за спідни́цю, ірон.— не проявляти самостійності, підкорятися волі якої-небудь жінки.— Він з її волі ніяк не вийде: мов тая дитина, за спідницю держиться, зовсім свого глузду рішився! (Дн. Чайка, Тв., 1960, 78); У (в) спідни́ці, ірон.— у жіночій подобі. В Христининій кімнаті неначе жив якийсь нетяга-бурлака в спідниці. Усе було розкидане, усе лежало не на своєму місці (Н.-Лев., VI, 1966, 22); Тетяна прожогом, з рухами москаля в спідниці, кинулась одчиняти школу (Коцюб., І, 1955, 310).

2. перен., розм. Жінка як представник своєї статі. [Степан:] Ти подумай, почали приходити додому люди, що, як і я, побували.. навіть у самому Берліні, у всіх столицях закордонних, були під командою знаменитих генералів, а вдома що, хто начальство? Хто командує? Спідниця (Корн., II, 1955, 90); — Згублять тебе, Карпе, спідниці. Не ганяйся за ними вельми, колись підковзнешся, впадеш і вже не зведешся (Мушк., Чорний хліб, 1960, 140); — А ми вже думали — не прийдеш, проміняєш товариство на якусь спідницю… (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 128).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 523.

Спідниця, ці, ж.

1) Юбка. Чуб. VII. 428, 429. Гол. Од. 49. КС. 1893. V. 284.

2) Часть полушубка отъ таліи внизъ. Вас. 155. Ум. Спідничка, спідни́ченька.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 177.

спідни́ця (зменшено-пестливі — спідни́чка, спідни́ченька) — жіночий одяг, що покриває фігуру від талії донизу; поверх спідниці надівали зазвичай фартух; дуже ймовірно, що спідниця прийшла в Україну із Заходу, змінивши плахту та запаску наприкінці козацького періоду — в другій половині XVIII ст.; на західноукраїнських землях спідниця була відома значно раніше; про зальотника кажуть: «Він заплутався в жіночих спідницях». Розступіться, люди, бо в мене спідничка лопотить (приказка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 575.