СПИЦЯ

СПИ́ЦЯ, і, ж.

1. Один з дерев’яних або металевих стрижнів, що з’єднують маточину колеса з ободом. Старші господарі очима знавців оглядають колесо, придивляються,.. чи ввійшла на своє місце кожда спиця (Фр., IV, 1950, 189); Біле вересневе сонце мигтить і мигтить, заплутавшись двома світляними клубками у спицях веломашини (Гончар, І, 1954, 465); З тихим шумом обертались, мигтячи спицями, два величезні маховики (Чорн., Визвол. земля, 1959, 55); *У порівн. Дні, наче спиці в колесі, мелькають один за одним, всі однакові і непримітні (Мушк., Чорний хліб, 1960, 49); // Один з тонких металевих стрижнів, що становлять каркас парасольки.

◊ Деся́та спи́ця в ко́лесі див. ко́лесо; Не оста́ння спи́ця в ко́лесі див. ко́лесо.

2. Тонкий довгий стрижень з трохи загостреним кінцем для плетення. Панна Анеля плете якусь хустку — і не підводить очей од спиць (Коцюб., II, 1955, 249); Сиділа, обіклавшись подушками, зі спицями в руках мама (Мушк., День.., 1967, 55); * У порівн. Очі зробились нерухомі, колючі, як дві в’язальні спиці (Кол., Терен.., 1959, 44).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 512.

Спиця, ці, ж.

1) Спица (въ колесѣ). Рудч. Чп. 250. Котилися вози з гори, поламались спиці. Чуб. V. 323.

2) Часть гончарнаго круга. См. Круг 11.

3) Часть млина ручного. (Cм.). Шух. І. 104.

4) Въ срубленномъ деревѣ сукъ, тонкая часть котораго отрублена. Шух. І. 187.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 176.