СОКИРКА

СОКИ́РКА, и, ж. Зменш.-пестл. до соки́ра. Не лежи, кажу.. Сюди-туди мотнися, сокиркою порубай, ціпом помахай, скотинкою пороби, от в тебе вп’ять [знову] грошики (Кв.-Осн., VI, 1957, 668); // Невелика сокира. Микола відшукав на антресолі свої інструменти. Пилочка, рубанок, стамеска, сокирка, струг (Збан., Курил. о-ви, 1963, 204); * У порівн. Борода йому [панку] була гладенько виголена; як та сокирка, видалась вона вперед (Мирний, II, 1954, 150).

◊ Знахо́дити (знайти́) соки́рку під (за) ла́вою (ла́вкою) — те саме, що Знахо́дити (знайти́) соки́ру під (за) ла́вою (ла́вкою) (див. соки́ра).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 438.

Сокирка, ки, ж.

1) Ум. отъ сокира.

2) мн. Раст. a) Delphinium consolida L. ЗЮЗО. І. 175. б) Vicia sepium L. ЗЮЗО. І. 141. в) Delphinium ajacis L. Мил. 35. ЗЮЗО. І. 121. г) — городні. Matthiola annua. Вх. Пч. І. 11.

3) мн. Родъ узора въ вышивкѣ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 165.