СКІН

СКІН, ско́ну, ч., уроч. Те саме, що смерть. Він перший за свою любов тяжкі дістав кайдани, але до скону їй служив без зради, без омани (Л. Укр., І, 1951, 318); Та не журися, нене,.. За рідне слово й пісню Твій син піде на скін! (Павл., Бистрина, 1959, 67); // Кінець, межа. Довгий день уже при сконі (Мисик, Біля криниці, 1967, 251).

До ско́ну вікі́в, рідко — назавжди, навіки, до віку. Вірю: до скону віків не порушиться слово богинь! (Л. Укр., І, 1951, 307).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 269.

Скін, ско́ну, м.

1) Кончина, смерть.

2) Конецъ, предѣлъ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 135.

скін див. смерть.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 547.