СКОЧУВАТИСЯ

СКО́ЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., СКОТИ́ТИСЯ, скочу́ся, ско́тишся, док.

1. Котячись по похилій поверхні, спускатися, падати вниз. Гора була така крута, що в великі дощі рілля скочувалась з водою униз (Н.-Лев., II, 1956, 260); — Цей шеєліт я знайшов біля підніжжя гірського урвища. Значить, він колись скотився з гори (Донч., II, 1956, 48); Угорі почулося шарудіння, і вниз скотився камінчик (Трубл., Мандр., 1938, 101); Кавун, круглий, стиглий кавун, здається, чудодійно сам скотився з воза (Ковінька, Кутя.., 1960, 27); // Котячись, перевертаючись, падати, з’їжджати вниз (перев. про людину). — В одну мить я скотився клубком з клуні (Цюпа, Три явори, 1958, 19); Згори клубочком скотився чоловік (Тют., Вир, 1964, 315); // Сповзати з чогось, падати звідки-небудь. Івась лежав у кутку розкинувшись, розпластавшись. Голова його покоїлася на подушці, а тіло скотилося [з сіряка] на землю (Мирний, І, 1954, 174); Чорна смушева шапка скотилась з голови на траву (Н.-Лев., II, 1956, 168); Там, скотившись з подушок, лежить на голому полу хвора Макариха (Л. Янов., І, 1959, 52); // Сунучись, переміщатися в інше місце, нахилятися (перев. про голову). Її голова скотилась на залом спинки канапи, аж звісилась набік (Н.-Лев., IV, 1956, 257); // Спускатися до горизонту (про місяць, сонце і т. ін.). Місяць поволі скочувався у лісову гущавину (Стельмах, Хліб.., 1959, 78); Сонце за обрій скотилось В тихі покої свої… (Бойко, Про 17 літ, 1958, 99); Скотилася в небі зірка (Шиян, Баланда, 1957, 51); // Переміщатися, стікати, текти вниз (про воду, сльози, краплі поту і т. ін.). Скочуючись по схилу, стічні води руйнують грунт (Колг. Укр., 3, 1956, 39); Одна по одній виступали і скочувалися по жовтих запалих щоках круглі, прозорі горошинки сліз (Коз., Гарячі руки, 1960, 16); Майор сидів блідий, пухнасті вуси обвисли, з кінчика носа краплинами скочувався піт (Кочура, Зол. грамота, 1960, 230); З гострих кінців листя дощинки [дрібні краплі дощу] скочувалися на лопушиння (Чорн., Визвол. земля, 1959, 91); З Мар’янчиних очей на білий халат скотилася сльоза (Десняк, Вибр., 1947, 213).

2. З’їжджати, спускатися вниз по похилій поверхні. Повозка скочується з горбка в долину, проскакує дерев’яний місток на потічку (Ірчан, І, 1958, 305); Показались перші лави петлюрівців. Вони скочувалися в балку з гвинтівками наперевіс (Довж., І, 1958, 183); З гори скотилась велика повозка і стала перед порогом (Н.-Лев., І, 1956, 143); Мотоцикл скотився з насипу у рівчак (Смолич, V, 1959, 790); Кінь уже стояв на ногах, позираючи в кручу, куди скотився віз, і боязко щулив вуха (Чорн., Потік.., 1956, 102).

3. розм. Швидко спускатися, збігати, злазити звідки-небудь. Стернями та картоплищами я скочуюсь до микитівського ставочка, де були отакенні коропи, аж поки їх не повиглушували бомбами (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 107); Він вихорем пронісся мимо кімнати Кажана, скотився на перший поверх і побіг довгим коридором до виходу (Донч., Вибр., 1948, 55); Скотившися з велосипеда, вона ухопила Тосю в обійми (Смолич, Мир.., 1958, 57).

4. перен. Відмовляючись від попередніх поглядів, відходити, відступати до чого-небудь (перев. від чогось передового, прогресивного). Ревізіоністи заперечують історичну необхідність соціалістичної революції і диктатури пролетаріату, керівну роль марксистсько-ленінської партії, підривають основи пролетарського інтернаціоналізму, скочуються до націоналізму (Програма КПРС, 1961, 37); З початку першої світової війни праві керівники соціал-демократичних партій II Інтернаціоналу, які давно вже скочувалися в болото реформізму, повністю зрадили справу робітничого класу (Ком. Укр., 9, 1964, 18); Не треба надто простолінійно розуміти і знамениту формулу Чернишевського: «Прекрасне — це життя», бо тоді можна скотитись до грубого натуралізму (Рильський, IX, 1962, 165).

5. перен. Наступати, надходити. Тихо скотився сумрак на сю веселу маленьку оселю (Хотк., І, 1966, 43).

◊ Ка́мінь із се́рця скоти́вся див. се́рце; На́че (ні́би і т. ін.) ка́мінь скоти́вся з душі́ див. ка́мінь.

6. тільки недок. Пас. до ско́чувати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 309.

Скочуватися, чуюся, єшся, сов. в. скоти́тися, чу́ся, тишся, гл.

1) Скатываться, скатиться. А по руці тихо скотилась горошиною на стіл сльоза. Левиц. І. 76.

2) Сворачиваться, свернуться. Як буде страшний суд, то … небо скотиться у клубочок і впаде додолу на землю. Чуб. І. 221.

Скочуватися, чуюся, єшся, гл. Переѣхать, переселиться. Вх. Зн. 64.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 142.