СЕЛЕДЕЦЬ

СЕЛЕ́ДЕЦЬ, дця, ч., розм., рідко. Те саме, що оселе́дець.— То солі нам тра [треба] купити, а тут нема відки, то селедця, то запалок (Л. Укр., III, 1952, 643).

Як (мов і т. ін.) селе́дців [у бо́чці] — те саме, що Як (мов і т. ін.) оселе́дців [у бо́чці] див. оселе́дець. На тапчані не було нікого, та зате на помості набито, мов селедців у бочці, якихось людських істот, що.. важко дихають (Фр., І, 1955, 79).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 116.

Селедець, дця, м. = Оселедець. Рудч. Ск. II. 172.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 112.