ОСЕЛЕДЕЦЬ

ОСЕЛЕ́ДЕЦЬ, дця, ч.

1. Невелика морська промислова риба, яку вживають у засоленому або копченому вигляді. Заробив на сіль до оселедця! (Укр.. присл.., 1955, 60); На столі парувала картопля.., блискотів политий олією оселедець (Руд., Вітер.., 1958, 291).

Як кіт з оселе́дцем па́нькатися (вози́тися і т. ін.) з ким-чим: а) занадто довго займатися чим-небудь; б) занадто багато приділяти уваги кому-, чому-небудь. [Кіндрат Антонович:] Панькався зо мною тесть, як кіт з оселедцем (Кроп., II, 1958, 300); Як (мов і т. ін.) оселе́дців [у бо́чці] — дуже багато (про велику кількість людей у якому-небудь приміщенні). — Погано у нас, Тамаро. Як оселедців напхали. Тут [у камері] для шістьох місця мало, а нас тут шістнадцять (Хижняк, Тамара, 1959, 134).

2. Старовинна чоловіча зачіска у вигляді довгого пасма волосся на голеній голові (перев. у козаків); чуприна. Запорожці звали ще чуприну оселедцем, бо як вона довга, то теліпається, неначе оселедець (Стор., І, 1957, 265); Корж зупинився на паперті, заправив за ліве вухо чорний, як дьоготь, оселедець (Тулуб, Людолови, І, 1957, 16).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 758.

Оселедець, дця, м.

1) Сельдь. Хоч посолонцювати оселедцем. Ном. № 12121.

2) Хохолъ, пукъ волосъ на выбритой головѣ. Чуб. VII. 412. Знати їх (запорожців) було… по довгому оселедцю з-під шапки. К. ЧР. 261.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 65.

«оселе́дець» = чупри́на —

1) ста­ровинна чоловіча зачіска у вигляді довгого пасма волосся на голеній голові (перев. у запорозьких коза­ків); звичай на таку зачіску запо­чаткував князь Святослав; Лев Ди­якон у своїх нотатках близько 990 р. про князя Святослава пише: «Середнього зросту, не занадто ви­сокий, але й не низький, брови мав густі, очі сині, ніс короткий, борода оголена, на верхній губі густе і довге волосся, голова зовсім оголена, з одного боку висів чуб, що означало значний (вищий) рід; шия здорова, плечі широкі, і вза­галі дуже добре збудований»; московини звали «оселедець» «хохлом», що і стало згодом зневаж­ливою назвою українця. Знати їх [запорожців! було… по довгому осе­ледцю з-під шапки (П. Куліш); А попереду отаман Веде, куди знає… Закрутивши чорні уси, За ухо чупри­ну. Підняв шапку — човни стали (Т. Шевченко);

2) тільки чупри́на (зменшено-пестливі — чупри́нка, чупри́нонька, чупри́ночка) — взагалі волосся на голові людини (перев. у чоловіків); чуб, шевелюра. Як тільки пан із паном зазмагався, Ди­вись — у мужиків чуприни вже трі­щать (Є. Гребінка); Хотіла збу­дить Петра, …смикала за чуприну, а він лежить, як колода (І. Нечуй-Левицький); фразеологізм: води́ти за чупри́ну — верховодити (перев. чоловіком); бити. На що тому жін­ка молода, кого й стара за чуприну водить! (М. Номис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 422.