СВІТИЛКА

СВІТИ́ЛКА, и, ж. Дівчина, що виконує обряд тримання меча й свічки на весіллі. — Що весілля, доню моя? А де ж твоя пара? Де світилки з друженьками, Старости, бояре? (Шевч., І, 1963, 25); Став боярин, старша дружка і світилка стала, Шаблю й тройцю восковую у руках держала (Укр. поети-романтики.., 1968, 560); Князь із молодою княгинею сидять високо на тому возі, а навкруги свахи, дружки, світилка з мечем і музики (П. Куліш, Вибр., 1969, 267); Дружки й світилки, як побачили Оксаниного судженого, оплакували товаришку та більше сумних пісень співали, ніж весільних (Іщук, Вербівчани, 1961, 35); * У порівн. Зі щебетом налетіли з-за бараку дівчата у вінках, обступили Ганну, розглядаючи її, мов весільні світилки молоду (Гончар, Таврія.., 1957, 246).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 88.

Світилка, ки, ж. Дѣвушка, исполняющая обрядъ держанія меча и свѣчи на свадьбѣ, — это сестра жениха, а если ея нѣтъ, ближайшая послѣ нея родственница; если ихъ нѣсколько, то есть старша. КС. 1883. II. 380. ХС. VII. 425. МУК. III. 106. Ум. Світи́лочка. Грин. ІІІ. 481. Світилочко, повная роже, дивитися на тебе гоже. Мет. 202.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 109.

світи́лка (зменшено-пестливе — світи́лочка) —

1) у весільному об­ряді — дівчина, яка виконує риту­ал тримання меча й свічки. — Що весілля, доню моя? А де ж твоя па­ра? Де світилки з друженьками. Старости, бояре? (Т. Шевченко); Світилочко, повная роже, дивитися на тебе гоже (А. Метлинський);

2) міфологічний образ українсько­го фольклору; світло у вигляді трьох свічок, демонологічне світ­ло, яке з’являлося восени і ходило вночі по полях, коли вже зберуть урожай; збігалося з часом «женін­ня свічки (комина)» на Семена, тому кажуть: «Коли зберуть хліб, то вогонь ходить по полях»; зустрі­чі з ним небезпечні, бо світилку пов’язують з перевтіленою нечис­тою силою (чортом, страхом, блу­дом); див. ще, ко́мин 3, по́світ 2, сві́чка 4.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 528.