РІЗДВО

РІЗДВО́, а́, с. Християнське свято народження Христа, що відзначається православною церквою 25 грудня за старим стилем. Під різдво притрусить землю сніг, Річки морозець постинає (Бор., Тв., 1957, 59); Попи й дяки В різдво-святки З хрестом ідуть, з кропилом (Г.-Арт., Байки.., 1958, 136).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 563.

Різдво, ва, с. Рождество (праздн. 25 дек.). Різдво Ісуса сталося так. Св. Мт. І. 18. Добридень на Великдень, добривечір на Різдво. Ном. № 6394.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 22.

Різдво́ [Христо́ве] — християн­ське свято народження Ісуса Христа, Сонця Правди, що від­значається католицькою церквою 25 грудня, а православною — 7 січ­ня; одне з найголовніших свят у році, найбільше релігійне свято, тому кажуть, — на Різдво і «сонце грає»; за Біблією, Діва Марія наро­дила свого сина (Сина Божого і водночас Людського) у хліві й спо­вила в яслах; тому в червоному ку­ті (на покуті) розстеляли сіно, на нього ставили горщик з кутею та глечик з узваром, поряд примощу­вали обжинковий сніп на честь народження Сина Божого; подекуди покуть називали яслами; перший день після посту; після Різдва можна було колоти свиней, що здавна стало ритуалом; готувалися різноманітні м’ясні страви; у цей день ходять ватаги колядників, лу­нають колядницькі пісні; свято Різдва приурочене церквою до ша­нування язичниками нового сон­ця, нового хліборобського року, що наближається з поворотом сонця на весну; відповідно до цьо­го різдвяна обрядодія тісно по­в’язується з віруваннями в щасли­вий почи́н (див.) та з магічними ді­ями щодо забезпечення майбут­нього врожаю; всі члени родини мають брати участь у Святій вечері (навіть небіжчики, «діди»), що від­бувається напередодні Різдва; саме Різдво відзначається богослужін­ням та гостинами з відповідни­ми розвагами та забавами; другий день Різдва називали Пологом Бо­городиці; з Різдвом пов’язано бага­то прикмет і повір’їв, — «у який день випало Різдво, в такий треба починати жнива», «на Різдво йде сніг — заврожаїться озимина», «як­що сонячний день — дорід на хліб», «якщо в цей день тепло — весна буде холодною», «вночі бага­то зірок — багато ягід буде», «зеле­не Різдво — білий Великдень», «краще Різдво тріскуче, ніж пеку­че». Добридень на Великдень, добри­вечір на Різдво (приказка); Не див­ниця, що на Різдво метелиця (приказка); Попи й дяки в Різдво-святки З хрестом ідуть, з кропилом (П. Гулак-Артемовський); Дми не дми — не до Різдва йде, а до Великодня (приказка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 501-502.