ПОЧИН

ПОЧИ́Н, у, ч.

1. Починання, ініціатива. «Комуністичні суботники» саме тому мають величезне історичне значення, що вони показують нам свідомий і добровільний почин робітників у розвитку продуктивності праці, у переході до нової трудової дисципліни, у творенні соціалістичних умов господарства і життя (Ленін, 39, 1973, 17); Комсомол покликаний у ще більшій мірі виявляти ініціативу і почин в усіх галузях життя, розвивати активність і трудовий героїзм молоді (Програма КПРС, 1961, 94); За його почином і головно на його акціях повстала велика дестилярня біля Дрогобича (Фр., VIII, 1952, 394); Рудокопи організовували ударні бригади, а юнацтво, захоплене почином старших, виявляло.. намагання не тільки не пасти задніх, а й переганяти своїх батьків (Досв., Вибр., 1959, 352).

За почи́ном; З почи́ну — за прикладом, наслідуючи когось. З глибини народу, з почину Ферапонта Головатого, до партії ринув потік заяв про добровільне відрахування своїх заощаджень на літаки й танкові колони (Тич., III, 1957, 278).

2. Перші моменти вияву якоїсь дії, стану; початок. Як небо блакитне — нема йому краю, Так душі почину і краю немає (Шевч., І, 1963, 71); Він святкував почин свого нового життя (Фр., VI, 1951, 8); Хай цього року ще небагато зробимо, але почин дорогий (Жур., Дорога.., 1948, 136).

Бра́ти (взя́ти) почи́н — починатися. Її [соціалістичної революції] прагнув робітничий клас, і почин вона брала собі в самому авангарді робітничого класу — в партії (Смолич, Мир.., 1958, 242); Дава́ти (да́ти, роби́ти, зроби́ти) почи́н: а) спричинятися до чого-небудь. Стародавня Русь переймила з Візантії ще дещо таке, що могло з часом, при сприяючих обставинах, дати почин до розвою драматичної штуки (Фр., XVI, 1955, 211); б) починати, розпочинати що-небудь. Дождавсь [Оверко] черги, пішов у млин Та зараз же і заходився Зробить почин (Гл., Вибр., 1951, 101); З почи́ну, заст. — спочатку. І з почину вона нічого не здолала зрозуміти (Вовчок, І, 1955, 326); Омелян співав з почину сам-один, потім, торопіючи, ледве чутно забриніли й голоси з юрми (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 583); На почи́н; Для почи́ну — те саме, що Для поча́тку (див. поча́ток¹). — Чи зап’ємо могорича на почин справи? — запитав Зануда (Н.-Лев., III, 1956, 322); І збираються подружки До знайомого двора.. І для щастя, для почину Баяніст заграв для них (Мал., Звенигора, 1959, 178); — Вийму сопілчину І «ластівку» заграю для почину (Воронько, Казка.., 1957, 35).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 469.

Почин, ну, м. Начало. З почину були самовидцями. Єв. Л. І. 2. Як небо блакитне — нема йому краю, так душі почину і краю немає. Шевч. 122. Дайте нам на почин. Грин. III. 455.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 392.