РІДНЯ

РІДНЯ́, і, ж.

1. збірн. Чиїсь родичі близькі або далекі. [Горпина:] Розтривожили ви мене піснями. Плачу я, що мене моя рідня цурається (Н.-Лев., II, 1956, 508); Мало не всі з присутніх когось із рідні отоді втратили: Гармаші — батька, дядько Мусій — племінницю.., у Тимка на засланні батько (Головко, II, 1957, 404); * У порівн. Було так цікаво слухати, коли бабуся, наче з ріднею, розмовляє з деревами (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 100).

◊ Вступа́ти (вступи́ти) в рідню́ див. вступа́ти¹.

2. кому, розм. Родич або родичка кому-, чому-небудь. — Та я оце зроду не буду його годувати! Що він мені?! Рідня? (Коцюб., І, 1955, 437); Безстрашний і грізний Кибальчич доводиться далекою ріднею їхній сім’ї (Стельмах, І, 1962, 250); — Який він там у тебе не є, але він тобі таки батько: рідня найрідніша! (Гончар, Тронка, 1963, 264); // перен. Який має у певному відношенні подібність до когось, чогось, схожість з ким-, чим-небудь. Пуста голова — баранові рідня (Укр. присл.., 1963, 398).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 559.

Рідня, ні, ж. Родня, родственники. Грин. III. 258. Хочу бути вам ріднею: будь ти тещею моєю. Чуб. V. 233. Рідні — край Божа мати, та ні в кого обкочувати. Ном. № 9338.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 21.

рідня́ — чиїсь родичі, близькі або далекі; також родич або родичка кому-небудь; у народній творчості родинні зв’язки виступають часто об’єктом гумору, каламбуру: «Ба­биного зятя троюрідна невістка», «Василь бабі — сестра в перших», «Кіндрат — свині брат, а кабана вуйко», «Родичі — поза городи хо­дячі». Хочу бути вам ріднею: будь ти тещею моєю (П. Чубинський); Рідні — крий Божа Мати, та ні в кого обночувати (М. Номис); Тіль­ки й рідні, що лапті одні (М. Но­мис); Тільки й рідні, що в Києві Хима (приказка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 501.