РУШАТИ

РУША́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РУ́ШИТИ, шу, шиш, док.

1. неперех. Починати рух, пересування, переміщення. Стали рушати й наші, що з борошном понаїжджали то з Деркачів, то з Вільшаної (Кв.-Осн., II, 1956, 9); Бричка рушає, а за нею, голосячи, біжить жінка (Стельмах, II, 1962, 166); Коні самі рушили, але він зупинив їх (Томч., Готель.., 1960, 20); Машина рушила, і відповіді я не почув (Грим., Подробиці.., 1956, 73); // Направлятися куди-небудь або до когось, чогось. — Час, братця, додому рушати.— Чого додому? — обізвався Матня (Мирний, І, 1949, 337); Хома, що лежав недалеко стогів, підводиться і рушає в степ (Ю. Янов., IV, 1959, 24); Орися склала білизну на возика і рушила до Ташані (Тют., Вир, 1964, 125); // перев. з інфін. Направлятися куди-небудь або до когось з якоюсь метою. Добре.. , що ви всі троє рушаєте вчитись (Л. Укр., V, 1956, 154); — Рушай просити, Дмитрику! — загадав Гаврилко (Коцюб., І, 1955, 133); Окрилені революційними петроградськими вітрами, долинчани рушили розгороджувати хутірський тюремний тин: пішли визволяти бідняка Юхима Перепічку з неволі (Ковінька, Кутя.., 1960, 128); // Відправлятися звідки-небудь; виходити, виїжджати. Рушає [Гошка] з двору (Тют., Вир, 1964, 518); Вчитель ніяк не міг рушити з села.. Після одлиги вдарив мороз і зробилось таке, що їхати зовсім було не можна навіть підкованими кіньми (Гр., І, 1963, 326); // Відходити (про поїзд, пароплав і т. ін.). Від пристані рушав чорний і брудний пароплав «Зарубін» (Ільч., Звич. хлопець, 1947, 12); // Прямувати слідом за ким-, чим-небудь. Вимучені актори.. рушають за режисером, звільнивши машини. (Ю. Янов., II, 1958, 61).

◊ А́ні руш: а) ні на крок. — Узимі якось… тісно в горах: усе пов’язане, поплутане стежечками, від стежки ані руш (Хотк., II, 1966, 12); б) кінець, годі, усе. Різдво із хати, а старости в хату, та нічого з того не вийшло. Затялась дівка і ані руш (Коцюб., II, 1955, 33); Кри́га ру́шила: а) про початок льодоходу. На Дніпрі ще не встигла рушити крига, а будівельники Дніпродзержинської ГЕС почали вкладати перші кубометри бетону в греблю (Цюпа, Україна.., 1960, 306); б) те саме, що Лід ру́шив (див. лід); Кро́ком руш! див. крок; Лід ру́шив див. лід; Не руша́ти (ру́шити) з мі́сця — залишатися на тому самому місці, не мати можливості або не бажати нікуди йти, їхати і т. ін. Юра просуває свій довгий носик крізь штахети і півгодини не рушає з місця (Смолич, II, 1958, 46); Мотря стояла коло мисника й з місця не рушила та все дивилась у піч, де тлів жар у попелі (Н.-Лев., II, 1956, 287); Па́льцем ру́шити див. па́лець; Руша́ти (ру́шити) в доро́гу (в путь, в путь-доро́гу) — відправлятися куди-небудь. — Коли б швидше кінець! — голосно промовив він, рушаючи в дорогу (Коцюб., І, 1955, 36); Ще тільки світає — рушаємо в путь, Бо ми — молоді альпіністи! (Мур., Піонер. слово, 1951, 69); Все-таки добре, що я рушила в дорогу пізніше, бо тепер погода встановилась (Л. Укр., V, 1956, 359); В чорнім кожушку, В ухатій шапці хлопчик гостроокий Із батьком рушив у морозну путь, В оббитій повстю тулячись кибитці (Рильський, III, 1961, 39); Руша́ти (ру́шити) з мі́сця — починати рух; починати йти, їхати і т. ін. Жінка нащось розв’язала косинку, спустила її на плечі і, струснувши чорним волоссям, рушила з місця (Коцюб., II, 1955, 379); Літак помалу рушив з місця і, пружно погойдуючись на товстих шинах коліс, поїхав по зеленому полю аеродрому (Собко, Зор. крила, 1950, 18).

2. тільки док., неперех., розм. Початися, піднятися і т. ін. (про явища природи). Вітрець рушив — почало колесом сніг крутити (Мирний, III, 1954, 8); На другий день вітер рушив. І ось уже цілий тиждень дме та й дме (Головко, І, 1957, 178).

3. перех., розм. Брати що-небудь. Хай бідний відважиться рушити трохи хмизу, то зараз б’ють, карають, злодієм таврують (Мур., Бук. повість, 1959, 4); // Чіпати, займати кого-, що-небудь. Дні минали за днями, а «доктори» все ще обдивлялися виноградники, не рушаючи Замфірового (Коцюб., І, 1955, 215).

Не руш (ру́ште)! — уживається як наказ або прохання не чіпати, не займати кого-, що-небудь. Івась аж кулаки зціплює.. — Не руш його,— каже Федір (Мирний, І, 1954, 307); На допомогу матері прийшов хлопець.. — Що вам тут треба? Не руште мами! Кінь не ваш! (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 918.

Рушати, ша́ю, єш, сов. в. рушити, шу, шиш, гл.

1) Двигать, двинуть, трогать, тронуть, шевелить, пошевелить, шевельнуть. Чорненьке маленьке щонабільшу колоду рушить. Ном. стр. 295, № 149. Сват, не сват, а мого не руш нічого. Ном. № 9414. Не руш чужого. Ном. 9672. Як улана не любити, як же за ним не журити: ой як рушить очима, — вийме душу плечима; ой як рушить плечима, пройме душу очима. Чуб. V. 1084.

2) Двигаться, двинуться, трогаться, тронуться. Сам Хмельницький наперед всіх рушав. Макс. Ой як будете, вірне товариство, з Перекопу рушати, то не забувайте, вірне товариство, і моїх волів заняти. Н. п. Та й рушимо тихесенько в далеку дорогу. Шевч. 664. Вітрець рушив. Мир. Пов. І. 112. Рушай! Трогай! Мартъ!

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 90.