РУБЕЦЬ

РУБЕ́ЦЬ, бця́, ч.

1. Продовгувата заглибина, подряпина, складка на поверхні чого-небудь. [Кушнірук:] Дивіться сюди, поки свічка не догорить до цього рубця, щоб і з місця ніхто не рушав (Вас., III, 1960, 209); На причепі за агрегатом рухаються легкі борони, які розпушують сліди коліс і залишені сошниками рубці, знищують сліди бур’янів (Рад. Укр., 20.IV 1962, 1).

2. Слід на шкірі у вигляді невеликої складки від рани, що загоїлася, від побоїв (ременем, батогом і т. ін.); шрам. [Тетяна:] Рубець у нього тут, рубнув, знать, шаблею татарин!.. (К.-Карий, І, 1960, 149); Юрчик показав нам свою спину, на якій ми побачили багато рубців (Сміл., Сашко, 1954, 224); // Спайка, шрам на внутрішніх органах на місці операційного шва, виразки, що загоїлися, зарубцювалися. До обмеження рухів можуть призводити і великі рубці, які приросли до підлеглих тканин (Лікар. експертиза.., 1958, 73); Загоюючись, виразка, як і всякий дефект м’яких тканин, перетворюється потім у рубець (Наука.., 1, 1957, 33); *Образно. Перші болі завдають серцю глибоких, кривавих ран, але юне серце здатне гамувати біль і вкриватися рубцями (Чаб., Тече вода.., 1961, 22).

3. Те саме, що кра́йка 1. Зворушення її було таке велике, що вона, втерявши сили, трохи була не урвалась з муру, коли б завчасу не вхопилась руками за високий рубець башти (Стар., Облога.., 1961, 83); Біля Полярушів почали товпитися люди, хтось уже силоміць напував Фросину водою, і рубець залізної, з голубами по краях кварти моторошно цокотів на зціплених зубах (Стельмах, І, 1962, 168).

4. Шов, що утворюється при зшиванні краю одного куска тканини, шкіри з краєм іншого; підрублений край чого-небудь. Я взяв його ніж, яким він різав шкіру, розпоров рубець на сорочці і дістав записку (Сміл., Сашко, 1957, 155); Подолки чоловічої та жіночої сорочок підрублюють рубцями завширшки не більш як 0,5 см (Укр. нар. худ. вишив., 1958, 30); // Загладжена, запрасована складка на одязі. Готуючись зійти з корабля, вони [матроси] прасують штани так, щоб рубцями можна було, як-то кажуть, масло різати (Ткач, Жди.., 1959, 3).

◊ До [оста́ннього] рубця́; До рубці́в — зовсім, остаточно, вкрай. В дорозі нидіє [чумак] двадцяту вже неділю, Обшарпавсь до рубця (Г.-Арт., Байки.., 1955, 46); — Якби не Костенко, гибіль [гибель] християнська нам усім тут: до останнього рубця, до дранки оголили, б оті-о, нетрудні (Кач., II, 1958, 53); Накрапав дощ. Невдовзі Андрій промок до рубців (Чорн., Красиві люди, 1961, 45); Не залиши́лося (не зоста́лося) ні (й) рубця́ сухо́го на кому — хтось зовсім, наскрізь промок. Дощ — одно пере, одно пере… Не зосталося на наших вівчарях ні рубця сухого (Мирний, І, 1949, 157); Поки Антон переніс через ріку свою дружину, на ній не залишилося й сухого рубця (Чорн., Визвол. земля, 1959, 42); Рубе́ць на рубці́ — про дуже старий, латаний одяг. Посадили мене зараз сорочки латати і духу перевести не дали. Рубець на рубцю [на рубці], латка на латці!.. (Барв., Опов.., 1902, 92).

5. Перший, найбільший відділ шлунка жуйних тварин. Він [шлунок корови] складається з чотирьох відділів: рубця, сітки, книжки й сичуга (Зоол., 1957, 170); Якщо жуйних тварин годувати дрібнішою січкою, це може викликати атонію рубця (Хлібороб Укр., 10, 1965, 29); // Їжа, приготовлена з цього відділу шлунка.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 892.

Рубець, бця, м.

1) Рубець въ шитьѣ, одеждѣ. Доносилась до того, що зв’язує рубець до рубця. Рудч. Ск. І. 176. Шити рубце́м. Сшивать, захватывая за самые края матеріи. Канев. у.

2) = Шрам.

3) мн. Рубці. Рубецъ, одинъ изъ четырехъ желудковъ жвачнаго животнаго, а также и кушанье изъ него. Чуб. VII. 443. Ум. Рубчик.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 84.