РОЗКІШ

РО́ЗКІШ, коші, ж. (мн. розко́ші, ів).

1. перев. одн. Життєва вигода, пов’язана з комфортом, багатством, пишнотою. Удень його зовсім не видно, хіба уночі почуєш, як старий немощною рукою глухо дзвонить у чавунну дошку, віщуючи про давню славу свого двору, про колишню розкіш — багатство (Мирний, IV, 1955, 15); Хмарочоси… Пляж на сотім поверсі… Вся ця розкіш для багатіїв (Нех., Ми живемо.., 1960, 82); Зала в квартирі Любовицької обладнана з великим смаком і розкішшю. Рояль, картини, килими (Коч., II, 1956, 385); // Надмірність в обстановці, убранні, нарядах. Тепла кавказька біла пелерина, дороге розкішне боа, що змією обвивало шию і спадало аж додолу, тепле плаття — все показувало не лише достаток, але і розкіш (Хотк., I, 1966, 36).

2. Життя в достатках, з комфортом. — А може, нужда вкоротила її віку. Не зазнала вона в мене розкоші (Н.-Лев., І, 1956, 62); [Роман:] Радився з батьком про свій замір. Як тепло, як сердечно вони міркують: «Не шукай, кажуть, сину, розкошів, а шукай доброго серця..!» (Кроп., II, 1958, 31); [Василько:] Для міліонів [мільйонів] — пута, батоги, Надмірна, вічна праця, сльози, піт, Хвороби, голод, крик дітей і бруд, А сотням — розкіш, празник вічний, честь? (Крот., Вибр., 1959, 540); — Ви говорите про злидні, а самі думаєте і дбаєте тільки про добробут та розкіш (Стельмах, І, 1962, 37).

◊ Купа́тися в ро́зкоші (розко́шах) див. купа́тися.

3. перев. мн. Надмірності в задоволенні життєвих потреб, пов’язані з марнотратством. Хату можна, гадаю, знайти й потому яку-небудь, розкошів не потребую (Коцюб., III, 1956, 293); — Всі.. спішаться До розко́шів сього світу..! (Л. Укр., IV, 1954, 153); Так! Хто вони? Чи теж сини Озореної глибини..? .. Хто ваш благословенний піт, Живої праці вольний світ, І кров, і м’язи, і пісні На гроші розклада дрібні, Щоб обернути власні дні В кошмари розкоші брудні? (Рильський, II, 1960, 152); // перев. мн. Коштовні речі, які не є першою необхідністю. З Греції привозили: зброю, тканини, різноманітний посуд з глини і скла, дорогі оздоби і предмети розкоші, вино (Іст. СРСР, І, 1956, 17); На заставі таких розкошів, як роялі, ще ніхто не догадався поставити, отож і доводиться вифранченому концертмейстеру тягатися з акордеоном (Загреб., Шепіт, 1966, 230); // перев. одн. Що-небудь звичайно неможливе, недоступне, недозволене. Понад десяток стволів стали поруч. Це вже була розкіш, яку полк міг дозволити собі (Гончар, III, 1959, 388); Тільки ті санаторії, що мали великі клуби, могли дозволити собі розкіш щовечора влаштовувати для своїх і приблудних курортників танці (Загреб., Диво, 1968, 13); // тільки одн., розм. ІІро що-небудь дуже смачне. — То, може, ти ще не кулешу, а навіть панських локшин або свинячої похребтини захочеш? ..— Хай уже ця розкіш вам, а на гурт дайте хоч людський куліш, а не помиї,— спокійно і уперто вів своєї Іван (Стельмах, І, 1962, 235); Тимко розгорнув ганчірку: в ній лежала грудка іскристого меду. Він лизнув її язиком і замружився від солодкої розкоші (Тют., Вир, 1964, 186).

4. перев. одн. Солодка знемога, млість від чого-небудь пережитого. Запаморочилась голова Уласова од втоми щастя, од розкоші серця (Н.-Лев., III, 1956, 301); Валерик, прищухнувши між дорослими, слухав Мурашка з якимось моторошним захопленням, з внутрішньою розкішшю і острахом (Гончар, Таврія, 1952, 252); Розкоші кохання; // Найвищий ступінь прояву чого-небудь. Євгеній тільки що прокинувся, простягнувся, позіхнув і смакував розкіш безжурного спокою (Фр., VII, 1951, 196); В багатьох випадках поет [М. П. Бажан] досягає справжньої мистецької розкоші (Не ілюстрація.., 1967, 151); // Насолода, щастя від чого-небудь. Олена, яка зроду не розуміла жартів, знову напалася на Євдокима: — І це ти, очі твої безсовісні, хочеш, щоб на мене, як на якусь, панська челядь баньки витріщала? — Не все ж мені красуватися тобою: то багато розкоші для одного чоловіка (Стельмах, І, 1962, 569).

5. Багатство природи. Веселий шлях: з одного боку дуби — як стіна, з другого — лавою буйні хліба. Здіймає чоловік шапку на возі, милується божими розкошами (Вас., І, 1959, 124); Ой ви, степи, ви, поля! Втіхо, розкоше моя! Ви широко розляглись. Аж до моря подались (П. Куліш, Вибр., 1969, 404); Ліна, його улюбле-ничка, й тут, в краю південної розкоші, в краю баштанів та виноградників, при нагоді ще бралася гризти зубенятами сиру картоплину, викликаючи регіт радгоспних дітей (Гончар, Тронка, 1963, 138).

6. тільки одн. Краса, пишність, яскравість чого-небудь. Гляну — просто рай в природі, Ясність, розкіш, красота (Фр., XIII, 1954, 96); Весняна могутня розкіш Волги в водопіллі, заволзькі чорні землі, моторошно пустельний степ — все змішалося в якийсь строкатий хаос (Тулуб, В степу.., 1964, 24); В Європі мармур — це багатство. Це розкіш і краса (Загреб., Європа. Захід, 1961, 78).

7. тільки одн., у знач. присудк. сл., розм. Про те, що викликає чиєсь захоплення, є дуже приємним для когось, повністю задовольняє кого-небудь. Що за розкіш жити й могти вдихати отаке чисте повітря (Вільде, Наші батьки.., 1946, 28); [Ольга:] Я вже й на базарі побувала — дивись, які полуниці, мигдаль — розкіш! (Коч., II, 1956, 315); // Роздолля (у 2 знач.). — Там, у городі, розкіш їм [городянкам], воля, страху немає… (Мирний, III, 1954, 72); Тут, на узліссі, розкіш була вітрові (Коцюб., І, 1955, 35); — Розкіш тут і людині, і худобі,— вів далі Григорій, який найбільше з усіх близнят любив ліси (Стельмах, І, 1962, 72).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 698.

ро́зкіш (мн. ро́зкоші; зменшено-пестливе — розкі́шенька) — велике багатство, життя у великому до­статку, повне насолоди, свободи; також пишнота природи, що дає насолоду, велике задоволення; у народній пісні: «То була колись розкіш-воля, а теперенька — нево­ля»; розкошують, коли насолоджуються життям, як у Л. Глібова: «Досхочу розкошував і цілісіньке літо, невгаваючи, співав…» або в пісні: «Не зазнала розкошоньки — вже літа минають»; минущість усього земного породжує життєву філософію нестійкості буття: «Роз­кіш творить біль: як приходить — смакує, але виходить — катує». Степи-поля, розкіш моя! (М. Номис); Сивий соколонько по полю лі­тає, по своїх розкошах пароньки шукає (А. Метлинський); фразеологізм: жи́ти в ро́зкошах — жити, ні в чому собі не відмовляючи, у великих достатках.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 506.