РАНТУХ

РАНТУ́Х, а́, ч., діал.

1. Головний убір заміжньої жінки в Галичині — біла, тонка хустка; покривало. * У порівн. А буйні вітри білими снігами Закрили главу, ніби рантухами (Федьк., І, 1960, 57).

2. Тонка бавовняна тканина. * Образно. Вулиці поснули, Окриті пітьми чорним рантухом (Фр., XIII, 1954, 432).

3. Різновид спідниці з суконно-лляної тканини. Для.. рантухів.. виготовляється тканина на льняній основі, з орнаментом переважно в клітинку (Матеріали з етногр.., 1956, 52).

4. Лантух.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 451.

Рантух, ха, м.

1) Головной уборъ замужней женщины въ Галиціи — бѣлый тонкій платокъ, покрывало. О. 1862. IV. 37, 30. Уся в рантухах та в намистах золотих. Федьк. Пов. 85.

2) Родъ тонкой бумажной ткани.

3) Родъ юбки суконной. Kolb. І. 37.

4) = Лантух. Ум. Рантушо́к. Гол. IV. 353.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 6.

ранту́х —

1) головний убір за­міжньої жінки в Галичині — біла, тонка хустка: покривало; також тонка бавовняна тканина;

2) різ­новид спідниці з суконно-лляної тканини;

3) ла́нтух (див.).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 495.