ПУЧКА

ПУ́ЧКА, и, ж.

1. Кінчик пальця руки. У дитини заболить пучка, а у матері серце (Номис, 1864, № 9214); Ганна показала синові обидві пучки, сині, накопирсані неначе ножем, з синіми нігтями (Н.-Лев., І, 1956, 105); Вілліс задумливо дивився в вікно і тер нервово пучку об пучку (Досв., Вибр., 1959, 271); // рідко. Палець на руці взагалі. І зняв [парубок] мою каблучку з пучки, а свою мені надів (Барв., Опов.., 1902, 75); — Так ото вона та сама ордівська Настя? — показують на неї пучками якісь чужі жінки (Вас., І, 1959, 281); * Образно. Вже й день минає, і вечір узявся червоною пучкою за верховіття лісу (Ю. Янов., І, 1954, 36).

◊ Зна́ти, як свої́ п’ять пу́чок — те саме, що Зна́ти, як свої́ (свої́х) п’ять па́льців (див. зна́ти). — Низове товариство закликало мене до коша, бо я всі гирла, як свої п’ять пучок, знаю (П. Куліш, Вибр., 1969, 56); Обвести́ (оберну́ти, обкрути́ти і т. ін.) навко́ло (круг, круго́м) пу́чки кого — те саме, що Обвести́ (обкрути́ти, рідко обмота́ти і т. ін.) навко́ло (круг, круго́м) па́льця (див. па́лець). — Знай, який у тебе чоловік, що ти такого й не стоїш [не варта]! А я всіх кругом пучки оберну, ось що! (Григ., Вибр., 1959, 154); Оди́н як пу́чка — те саме, що Оди́н як па́лець (див. па́лець). [Іван:] Був і ти, Іване, колись непоганий козак, еге!.. І де те товариство подівалось? Один собі як пучка… (Вас., III, 1960, 30); Ру́чками та пу́чками; З ру́чок та з пу́чок — власною тяжкою працею. Не турбується втратою, бо теж гроші не зароблені ручками та пучками, не кривавії, а ласкавії (Вовчок, VI, 1956, 288); Із пучок та з ручок живе (Номис, 1864, № 9956); Батько розгнівався: «Я господарство теє з ручок та з пучок збирав, а ти будеш його руйнувати..» (Чорн., Визволення, 1949, 56).

2. Три пальці руки (великий, вказівний і середній), складені кінчиками разом. Почала [Катря] хреститись. Міцно зцупивши пучку, вона ще міцніше почала накладати нею то на лоб, то на груди, то на плечі (Мирний, IV, 1955, 298); На партах повно дітвори.. Посхилялися всі над зошитами, у кожного в пучці, замазаній в чорнило, цупко ручка — виводить старанно кожну літеру (Головко, II, 1957, 299); * У порівн. Про Якова вона не змогла згадати без того, щоб пекуча туга не скрутила, мов у пучці, її серця (Мирний, І, 1954, 276).

3. Така кількість чого-небудь (перев. сипкого), яку можна взяти трьома (рідше — двома) складеними пальцями руки; щіпка. Подоставали з торбинок хто окрайок хліба й пучку солі, хто шматок сала або в’ялену тарань з цибулею і почали мовчки їсти (Морд., І, 1958, 90); Він одірвав шматочок газетного паперу, взяв пучку махорки (Шиян, Гроза.., 1956, 77).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 410.

Пучка, ки, ж. Ум. отъ малоупотребительнаго пука (см.), но употребляется самостоятельно въ томъ-же значеніи.

1) Конецъ пальца на рукѣ, точнѣе: внутренняя часть конца пальца ка рукѣ; иногда въ значеніи: палець. З пучок та з ручок житимемо. Г. Барв. 231. Загнала шпичку під ніготь, а тепер пучку обриває. Харьк. г. Пучками, та ручками, мовляв, хліб заробляємо. Лебед. у. Я собі один одним, як пучка. Г. Барв. 191. Давай знімати каблучку з пучки. Г. Барв. 206. На одній руці пучки, та неоднакові. Ком. Пр. № 829.

2) Щепотка. Позич мені пучку соли. Харьк. Ум. Пучечка. Панночка, чи глянула на нас, чи ні, — простягла дві пучечки поцілувати. МВ. (О. 1862. III. 37).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 503.