ПРОСПІВАТИ

ПРОСПІВА́ТИ, а́ю, а́єш, док.

1. перех. і без додатка. Виконати голосом музичний твір або його частину, відтворити голосом музичний звук, музичну фразу. Проспівав він та й змовк, і тоді ледве схаменулася стара мати і каже: «Кармелю! Де, в кого ти навчився такої пісні?» (Вовчок, І, 1955, 349); Тремтливим.. тенорком він проспівав уступ (Смолич, II, 1958, 38); // Співуче вимовити. Ущипливо дивлячись у вічі парубкові, вона майже проспівала: — Ні, хлопче, я зроблю, як сама схочу (Хотк., І, 1966, 109); — Їжте на здоров’я самі, — проспівала жінка. — Хлібець ще у нас є, попоїмо пізніше (Голов., Тополя.., 1965, 16); // перен. Створити що-небудь з натхненням. Картину [«Звенигора»] я не зробив, а проспівав (Довж., І, 1958, 22); Коли Едуард Межелайтіс проспівав свій натхненний гімн людині, поезія одержала якісь нові, додаткові ноти, мотиви і виміри (Рад. літ-во, 7, 1967, 22).

2. перех. і неперех. Видати мелодійні звуки (про співочих та деяких інших птахів). Давно проспівали півні, Небо вбирається в ранішні шати (Олесь, Вибр., 1958, 198); Синичка проспівала коротеньку пісню і полетіла оббирати галузки і листя від гусені (Гжицький, Вел. надії, 1963, 314); // перен. Прозвучати співуче. Сьогодні вранці востаннє проспівав їм крейсерський дзвін (Кучер, Прощай.., 1957, 7); // перен. Пролетіти із співучим звуком. Пампушка рвонув тятиву, і спрягла й проспівала стріла, і люди зойкнули, охнули (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 35).

Пе́рші (дру́гі, тре́ті) пі́вні проспіва́ли див. пі́вень.

3. перех., розм. Втратити що-небудь, співаючи. Ти свою долю у неділю проснідала, а в п’ятницю проспівала (Номис, 1864, № 8878); // Надірвати голос, співаючи багато, надміру. Проспівав уже весь голос.

4. перех. і неперех. Співати якийсь час. — Проспівав ти літо боже, — Вдача вже твоя така, — А тепер танцюй, небоже, На морозі гопака! (Гл., Вибр., 1951, 82); Хороше було знати, що сьогодні не доведеться нікуди йти, що можна буде в сухому приміщенні проспівати з друзями допізна (Гончар, III, 1959, 132); // перен. Жити легко, безтурботно якийсь час. Дивилася [свекруха] розумними очима на свою невістку і думала: — Що зробило тебе такою пташечкою й квіточкою? І чи зумієш отак проспівати, прощебетати цілий вік ..? (Хотк., II, 1966, 16).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 293.

Проспівати, ва́ю, єш, гл.

1) Пропѣть. Раз проспівав: не чує котик. Рудч. Ск. II. 4.

2) За пѣніемъ утратить. Ти свою долю у неділю проснідала, а в п’ятницю проспівала. Ном. № 8878.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 481.