ПІВЕНЬ

ПІ́ВЕНЬ, вня, ч.

1. Свійський птах з червоним гребенем на голові, пишним хвостом і шпорами на ногах; самець курки. Ходила квочка з курчатами, кури, і між ними, гордо задравши голову й виблискуючи на сонці своїм червоним гребенем, півень (Мирний, І, 1954, 50); В той вечір Санька приймала гостя з особливою пошаною: заставила Сергія зарізати півня і цілий вечір пекла, варила і смажила (Тют., Вир, 1964, 157); * У порівн. Вони [Раду і Маріуца] налітали одно на одного, билися грудьми, як роз’юшені півні (Коцюб., І, 1955, 374); Юрко ходив гордо по хаті, мов півень по траві (Козл., Пов. і опов., 1949, 32); // Флюгер, прикраса і т. ін. у вигляді такого птаха. Зверху криші по ріжках шпилі, а наверху комина вертиться по вітру залізний півень (П. Куліш, Вибр., 1969, 12); // Самець деяких інших птахів ряду курячих.

До дру́гих (тре́тіх) пі́внів — до пізнього часу, коли вдруге (втретє) співають півні. Яремченко заночував у Біляєва. Говорили довго, геть-геть запівніч, до других півнів (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 13); — На добраніч, — сказав учитель і пішов до дверей. — Та не засиджуйтесь до третіх півнів. Завтра на роботу (Кучер, Трудна любов, 1960, 347); До (пе́рших) пі́внів — до першого співу півнів уночі; до півночі. Перший раз засиділись хлопці до півнів (Вас., Вибр., 1954, 111); Докія прокидається до перших півнів (Стельмах, II, 1962, 393); Іти́ (ходи́ти, виступа́ти і т. ін.) пі́внем — рухатися, набравши хороброго, бадьорого, іноді зверхнього вигляду. Зовні Микола Васильович весь помолодів, ходив півнем у «піджачку наопашки» (Рудь, Гомін.., 1959, 82); Пе́рші (дру́гі, тре́ті) пі́вні (співа́ють, проспіва́ли) — перший (другий, третій) нічний спів півнів, що відповідає певному часові доби. Півні заспівали по селі. — Та вже пізненько! — промовили обоє разом. — Се вже перші півні співають (Вовчок, І, 1955, 150); Поснули пізно, коли по всій Троянівці співали перші півні (Тют., Вир, 1964, 170); Розходитись стали мужики уже перед світом — проспівали другі півні (Головко, II, 1957, 230); Ще треті півні не співали, Ніхто ніде не гомонів, Сичі в гаю перекликались, Та ясен раз у раз скрипів (Шевч., І, 1951, 3); Пі́вень убрі́д перехо́дить (перехо́див) — про дуже мілку, змілілу водну перепону (річку, струмок і т. ін.). Там, куди раніше можна було загнати цілий табун коней, тепер у липневу спеку півень переходив убрід (Руд., Остання шабля, 1959, 127); Пуска́ти (пусти́ти, лови́ти, злови́ти) пі́вня — видавати пискливий звук, зриваючи голос під час співу або мовлення. Як переживав [Келембет] боляче, коли вони не так вели, коли фальшива нота вислизала з їхньої горлянки, коли співак «пускав півня» чи заводив упоперек (Ю. Янов., ІІ, 1954, 97); Пуска́ти (пусти́ти) [черво́ного] пі́вня — підпалювати що-небудь, викликати пожежу з метою помсти. — Пан одніме, Чіпко: ..Не одбере він… ні! Хай тільки одбере [діда]… Я йому такого пущу півня!.. — грізно каже Чіпка (Мирний, І, 1949, 158); Після дев’ятсот п’ятого року селяни майже кожного літа після жнив пробували пускати панові червоного півня (Сміл., Сад, 1952, 172); Співа́ти (заспіва́ти, запі́яти і т. ін.) пі́внем — наслідувати, удавати спів півня. [Семен:] Щось неначе лежить? ..Що воно таке? (Іван співа півнем). Справді, чи не відьма? (Кроп., І, 1958, 92); Була одна чорна курка, така несуща курка, та що! — запіяла півнем, і треба було голову втяти (Коцюб., І, 1955, 58); Черво́ний пі́вень — пожежа. Сигналом для захоплення влади має бути червоний півень над панським палацом (Д. Бедзик, Ост. вальс, 1959, 53).

2. перен., розм. Про задерикувату й запальну людину. Всі для нас народи рівні — і великі і малі. Не деріть ви горла, півні, щоб десь клюнуть на землі (Тич., II, 1957, 301).

∆ Морськи́й пі́вень — риба з великими яскравими плавниками, схожими на крила. Звучання у риб і морських тварин завжди має певне призначення. Під час нересту сильний шум здіймають морські півні, морські крокодили (Наука.., 10, 1962, 40); Заблищали [в сітці] морські півні з червоними перами (Н.-Лев., ІІ, 1956, 228).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 380.

Півень, вня, м.

1) Пѣтухъ. Усі кури на сідалі, півень на порозі. Мет. 16. Въ селѣ время ночью, опредѣляется по пѣнію пѣтуховъ: перші півні приблизительно въ десять часовъ вечера, другі — въ двѣнадцать, треті — въ два часа ночи. о півнях. На разсвѣтѣ.

2) — ди́кий = Тетерюк. Вх. Пч. II. 15.

3) — морський. Сказочное животное въ морѣ съ рыбьей чешуей. Драг. 6. Ум. Півник, півничок.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 156.

пі́вень = ко́гут —

1) (зменшено-пестливе — півник; також молодий півень) = кур — свійський птах з червоним іребенем на голові, пишним хвостом і шпорами на ногах; самець курки; чарівна птиця бога Сонця; залежно від кольору оперення символом Сонця і жи­во́го вогню́ є білий півень, чор­ний — символ ночі, смерті, під­земного царства та його вогню: сі­рий — досвітку, червоний — ран­кової зорі; жертовна птиця (ще за часів Святослава після поховання загиблих побратимів занурювали живих півнів у хвилі річки); в українській народній символіці пі­вень виступає передусім символом світла і сонця, прихід яких спові­щає; у відомій загадці «сидить пі­вень на вербі, спустив коси до зем­лі» півень — це сонце; серед півнів деякі виділяються своєю силою й непереможністю; їх називають пів­ня́ми-ца́риками; нечистий ніколи не займе того двору, де є такий пі­вень; його брали в дорогу чумаки; дуже поширеними були ворожіння з півнем; його вносили в хату, і за поведінкою вгадували, яким буде наречений: п’є воду півень — на­речений буде пияком, заглядає в дзеркало — волоцюга, заб’ється в куток — безлюдько, махає крила­ми — розбишака; за народними прикметами — «якщо півень спі­ває на порозі — будуть гості»; «як­що співає, ідучи на сідало, то на зміну погоди»; про півня-когута говорять як про символ господар­ства: «Кожний когут сміливий на своїм смітті»; «Два когути на однім подвір’ї, як дві господині, ніколи не погодяться»; за повір’ями, до­помагає людині проти злої сили, особливо опівночі, коли співають другі півні («Мала вродитися сата­на, та півні заспівали»); нечиста сила в цей час мусить кидати цей світ; бояться нічних півнів і мерці-упирі (див. упи́р); півень прикра­шає обійстя і хату («Без когута — хата глуха»); червоний півень сим­волізує підпал, пожежу (звідси пус­ка́ти черво́ного пі́вня); невчасний спів півня — на зміну погоди, — «буде зміна надворі, бо кури піють» (це як про півня-кура, так і про курок). Усі кури на сідалі, пі­вень на порозі (А. Метлинський);

2) пі́вні [пе́рші, дру́гі, тре́ті] — час уночі, який здавна визначали за співом півнів (перші півні — при­близно о десятій годині вечора проганяють злих духів; другі — опівночі проганяють мерців; тре­ті—о другій годині ночі проганя­ють відьом і злих ворожбитів);

3) морськи́й пі́вень — казкова тва­рина в морі з риб’ячою лускою; та­кож риба з великими яскравими плавниками, схожими на крила;

4) Пі́вник — персонаж народної казки «Котик і Півник».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 451-452.