ПРИСИХАТИ

ПРИСИХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИСО́ХНУТИ, ну, неш і діал. ПРИСХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. 1. Починати сохнути, підсихати. Дозрівала вже кукурудза обабіч, присихали на качанах руді «борідки» (Козл., Ю. Крук, 1950, 88); Проколені медяницями бруньки в’януть, присихають і опадають (Шкідн. поля.., 1949, 31); Зерно коли присохне, перемелеться — мука як сонце (Горд., II, 1959, 345); // розм. Починати гоїтися, затягуватися (про рану, виразку). — На рану, якщо вона, приміром, не дуже велика, прикладіть просто землі, замісивши її слиною. То вона присохне (Довж., 1, 1958, 239); — Дуже вас прошу, — благав поранений, — не женіть мене звідси в санвзвод.. Воно тут заживе… Загоїться. Присохне… (Гончар, III, 1959, 43); // перен., розм. Ставати худим, виснаженим (про обличчя, тіло).

◊ Присо́хне (присхне́), як на соба́ці: а) загоїться (про рану, виразку); б) безслідно зникне (про хворобу). — А що Варко, полегшало тобі? — Та присохне, як на собаці (Мирний, І, 1954, 85); — Лягайте завтра в військовий лазарет, — зрадів Лазаревський. — Може через хворобу вас все ж таки залишать тут. — Ні, — відрубав Шевченко. — Якось викручуватись — це не для мене. Потрусить трохи і минеться, присохне, як на собаці (Тулуб, В степу.., 1964, 47); в) забудеться, не пошириться далі (про щось неприємне). Сумна повернула додому Маланка й нікому не похвалилась, що бачила й чула. Нехай вже воно присохне на ній, як на собаці (Коцюб., II, 1955, 29); Він подумав, що ніхто не бачив, ніхто не знає і все присохне, як на собаці (Чорн., Потік.., 1956, 358).

2. Засихаючи, прилипати, приставати до чого-небудь. Тканина присохла до напухлих рубців, завдаючи йому нестерпного болю (Тулуб, Людолови, І, 1957, 54); На коліні присох шматочок глини, і Зеленцов старанно почав вишкрібати його нігтем (Кучер, Чорноморці, 1956, 529); // перен. Залишатися де-небудь, у когось, переходити до когось у власність. — Він був тоді солтисом, розпивав з поліцаями пиво, і все наше присихало кожний раз до багачиків… (Козл., Сонце.., 1957, 40).

Живі́т присо́х до спи́ни (до хребта́) див. живі́т; Язи́к присо́х [до піднебі́ння) у когось і без додатка — хтось утратив здатність говорити. Він хоче сказати щось, але язик присох до піднебіння (Кучер, Пов. і опов., 1949, 34); Чуєте, який я красномовний?.. А примусьте мене зараз заговорити, хоч словечко витиснути, коли язик присох до піднебіння (Речм., Твій побратим, 1962, 38); Зупинився [Гулька] в коридорі, метикуючи, як йому поводитись перед Зарічним. Однак мізкувати довго нічого. Документи в кишені, голова на в’язах, язик не присох — чого вагатися? (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 91).

3. перев. док., до кого, перен. Відчуваючи симпатію, прив’язатися до кого-небудь, дуже полюбити когось. За те хороше, людяне, що давав йому Сеспель, він непомітно присох до нього серцем (Збан., Сеспель, 1961, 287).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 18.

Присихати, ха́ю, єш, сов. в. присо́х(ну)ти, хну, неш, гл. Присыхать, присохнуть.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 437.