ПРАВДА

ПРА́ВДА, и, ж.

1. Те, що відповідає дійсності; істина. Народ повинен перш за все і більш за все знати правду — знати, в чиїх же руках на ділі державна влада (Ленін, 34, 1973, 14); [Кассандра:] А як же ти, Гелене, одріжняєш [одрізняєш] брехню від правди? (Л. Укр., II, 1951, 297); // Певна сукупність достовірних відомостей про що-небудь. В своїм оповіданні вона багато наплутала.. Але тут була часточка болючої правди (Коцюб., І, 1955, 456); Рядок за рядком, поема за поемою народжувалися в заповітній книжечці, і оживала в ній жахлива правда епохи кріпацтва (Тулуб, В степу.., 1964, 158); // Дійсний стан речей. [Руфін:] Відкрий їм правду про подружжя наше (Л. Укр., II, 1951, 451); * Образно. Може, ще раз сонце правди Хоч крізь сон побачу… (Шевч., І, 1963, 256); Хоче правді затулити рот Лицемір, брехнею ввесь підшитий (Рильський, III, 1961, 122).

Всю (усю́) пра́вду каза́ти (сказа́ти) — розповідати комусь про що-небудь, нічого не приховуючи. Думали-думали, як то лучче [краще] Катрю завістити про те, що чули, та, порівнявшись, просто усю правду кажемо (Вовчок, І, 1955, 218); — Скажи мені усю правду, чи любиш ти мене (Н.-Лев., VI, 1966, 362); Дійти́ пра́вди — зрозуміти що-небудь. Пора зрозуміти — не тим, кого обманюють, вони скорше дійдуть правди, а тим, хто обманює,.. що слово «свобода» — це, може, найголовніше зі слів, хоч і обіцяє багато розкішних убрань (Хотк., І, 1966, 177); Довести́ пра́вду кому — переконати кого-небудь у тому, що він помиляється або неправильно себе поводить. — Швидше, — кажу, — діставай-но зі скрині Білі штани, ті… найширші в ходу… Я йому правду таки доведу! (С. Ол., Вибр., 1959, 101); Допи́туватися (допита́тися, дошу́куватися, дошука́тися, виві́дувати, ви́відати і т. ін.) пра́вди; Доко́пуватися (докопа́тися) до пра́вди — дізнаватися про справжній стан речей. Піду ще до батюшки та розпитаю про неї [Соломію]. В кого вже допитатись правди, як не в його (Н.-Лев., VI, 1966, 321); [Передерій:] Сам чортяка ногу зломе [зломить], а в його правди не дошукається (Мирний, V, 1955, 123); Випрямилась [Галя], довго й пильно дивилася на Чіпку, немов вивідувала правди (Мирний, І, 1949, 341); Марійка збилася з ніг, докопуючись до правди (Стельмах, II, 1962, 234); До пра́вди — справді, дійсно. — Не об Оркадієві річ, цей до правди сердешна людина (Дн. Чайка, Тв., 1960, 89); І́стинна (свята́, су́ща, чи́ста, чисті́сінька, щи́ра) пра́вда — істина, що не підлягає ніяким сумнівам. Одначе син таки каже істинну правду, що ніщо йому так не пахне, як цей степ (Гончар, Тронка, 1963, 5); — Нікуди вони не ходили, це я тобі набрехав. От свята правда (Тют., Вир, 1964, 9); «Кожна література, пишете Ви, якщо вона хоче бути не мертвою, а живою, зможе подати тільки те, що дає само життя». Суща правда! (Коцюб., III, 1956, 245); Ви чули, що сказав мій фронтовий товариш? Чули? То знайте ж: все сказане ним — чистісінька правда! (Кол., На фронті.., 1959, 188); — Бабусенько, голубонько, Серце моє, ненько! Скажи мені Щиру правду, Де милий-серденько? (Шевч., І, 1963, 58); Коли́ на пра́вду йде — якщо говорити щиро, нічого не приховуючи. Коли вже на правду йде, то й мені він чи одну нічку снився? (Вовчок, І, 1955, 229); На пра́вду ви́йшло — сталося так, як передбачалося. Аж бач! Так воно й на правду вийшло, хлопці. Прибіг Петро, гукнув, загурчав (Г.-Арт., Байки.., 1958, 47); По пра́вді — не відступаючи від істини; справді, насправді. Я ворожбу такую знаю, Хоть що, по правді одгадаю, І вже ніколи не збрешу (Котл., І, 1952, 154); Та й жив ти не в трояндовім вінку, Лаврового по правді заслуживши (Рильський, II, 1960, 142); Пра́вда на моє́му (твоє́му, його́, на́шому і т. ін.) бо́ці; Твоя́ (його́, ва́ша, ї́хня) пра́вда — хтось правий, має рацію у чому-небудь. Де і в чому він схибив, що не зміг заволодіти її серцем? Адже правда на його боці, на його? (Гончар, II, 1959, 192); А чванитесь, що ми Польщу Колись завалили! Правда ваша: Польща впала, Та й вас роздавила! (Шевч., І, 1963, 334); Воно, звичайно, може, їхня правда. Мабуть-таки, їхня. Не ті часи. Тепер вже на волах далеко не заїдеш (Довж., І, 1958, 75); Пра́вду ка́жучи; Ка́жучи (сказа́вши) по пра́вді; По пра́вді сказа́ти; Пра́вду сказа́ти (мо́вити, змо́вити), у знач. вставн. сл. — дотримуючись істини. Правду кажучи, йому й самому кортіло довантажити підводи ще бодай сотнею мін (Гончар, III, 1959, 312); Я, по правді сказавши, й тепер трохи дивуюсь, що мені так легко пишеться до Вас (Л. Укр., V, 1956, 10); — Та вона проворна: це правда, але, сказати по правді, дуже робоча (Н.-Лев., VI, 1966, 326); І правду сказать — не живу я з людьми як слід (Мирний, V, 1955, 344); Мордатий він собі пан і, правду змовити, поганий (П. Куліш, Вибр., 1969, 274); [Уся́кими і т. ін.] пра́вдами й непра́вдами див. непра́вда.

◊ Від пра́вди не втече́ш — уживається для констатації факту, який для мовця або для співрозмовників не дуже бажаний або неприємний. — А хто ж ми? — насторожився Марат. — Ох, тільки підмайстри, — зітхнув Крушина. — Газетні підмайстри.. Від правди не втечеш… (Жур., Нам тоді.., 1968, 120); Диви́тися (гля́нути, подиви́тися і т. ін.) пра́вді в о́чі (у ві́чі) див. о́ко¹; Ні́де пра́вди ді́ти див. діва́ти; Ні́де (нема́ де) пра́вди схова́ти — те саме, що Ні́де пра́вди ді́ти. Батько завсігди казав, що як довчусь я в нашій школі, то віддасть мене ще в місто вчитися. Ніде правди сховати, мені не зовсім це подобалось (Гр., І, 1963, 291); Пра́вду говори́ти (каза́ти, сказа́ти, руба́ти, рі́зати і т. ін.) у ві́чі (в о́чі, до віч); Пра́вду (пра́вду-ма́тінку) рі́зати (руба́ти) — говорити сміливо, відверто, нічого не приховуючи. Василь нашустрився [наїжачився]. Ріже прямо у вічі Йосипенкові правду, перед людьми страмить (Мирний, IV, 1955, 170); [Любов:] Оресте, ти дорікав мені, що в мене бракує одваги, що я боюсь сама собі сказати правду в вічі… я тепер нічого не боюсь, нічого… (Л. Укр., II, 1951, 44); У нас так ведеться: ми один одному рубаємо правду у вічі (Збан., Таємниця.., 1971, 393); Як перед більшим менший чоловік До правди повернуть язик Одважився, по стародавній мові, Що хлібець їж, А правду ріж, — Того й гляди — утнуть, як Комарові (Гл., Вибр., 1951, 89); Через ці кляті порядки і пішов я з гвардії, тому що звик різати правду-матінку просто в вічі (Тулуб, В степу.., 1964, 136); Про́ти пра́вди не попре́ш — справжнього стану речей приховати не можна. — Я, каже, ..тепер знаю, що тільки з червоним прапором нас прийме народ.. Проти правди не попреш (Панч, На калин. мості, 1965, 110).

2. Правдивість; правильність. Правда в їхньому дитбудинку була мірилом усіх чеснот (Коз., Листи.., 1967, 34); Одна з чудових якостей фільму «Тіні забутих предків» — поєднання історичної й фольклорної правди з сучасністю звучання (Мист., 3, 1965, 41); // чого, у знач. означ. Який відповідає істині, дійсності. Вірю я в правду свого ідеалу (Л. Укр., І, 1951, 271); Вона має право сказати йому слово правди! (Коцюб., І, 1955, 29).

Пра́вда життя́ — правдивість у художньому зображенні різних життєвих колізій. Кожна нова зустріч з геніальною спадщиною Горького дедалі зміцнювала мої творчі принципи, серед яких провідним і незмінним залишалась вірність сценічній правді життя (З глибин душі, 1959, 57).

◊ Служи́ти (догоджа́ти і т. ін.) ві́рою і пра́вдою кому, чому — самовіддано або запопадливо ставитися до кого-, чого-небудь. Не знає [сестра], чи цілувати, чи лаяти свого брата, який вірою і правдою догоджає панам (Стельмах, І, 1962, 10); Звернувся [отаман] до всіх повстанців, щоб складали зброю та йшли служити вірою і правдою радвладі (Речм., Весн. грози, 1961, 57).

3. Справедливість; порядок, який грунтується на справедливості; протилежне кривда. Нехай же вітер все розносить На неокраєнім крилі. Нехай же серце плаче, просить Святої правди на землі (Шевч., І, 1963, 224); За правду, браття, єднаймось щиро (Л. Укр., І, 1951, 55); І писав Грицько в далеке місто, воював за правду на селі (Сос., І, 1957, 345); // Соціально зумовлене розуміння справедливості. З хазяйської правди наймитові очі лізуть (Укр.. присл.., 1963, 89); Мужича правда єсть колюча, А панська на всі боки гнуча (Котл., І, 1952, 274); Скрізь по степах судяться зараз дві правди: правда багатих і правда бідних (Ю. Янов., II, 1958, 178); * Образно. Кати знущаються над нами, А правда наша п’яна спить (Шевч., І, 1963, 323); Світало світло правди, Боролось зло з добром (Фр., XIII, 1954, 232); Тоді, як грім під час негоди Впаде на голову катів, Нам сонце правди і свободи Засяє в тисячах огнів (Вороний, Вибр., 1959, 201).

По пра́вді — справедливо. По правді роби — доброго кінця сподівайся! (Укр.. присл.., 1963, 165); Не по правді ви із своєю Лесею робите (П. Куліш, Вибр., 1969, 67); Він буде судити не за могоричі, а буде судити по правді (Н.-Лев., VI, 1966, 401); Стоя́ти (ста́ти) за пра́вду — відстоювати справедливість. Научає [син].., Як в світі жить,.. За правду стать! за правду згинуть! (Шевч., II, 1963, 369); — За це він у вас молодець, що за правду стоїть (Головко, II, 1957, 251).

◊ Пра́вда зве́рху бу́де — справедливість переможе. — Та вже таки колись правда зверху буде! — думали вони [кріпаки] і стали дожидати «слушного часу»… (Мирний, І, 1949, 324).

4. Уживається як назва кодексів середньовічного права. Руська Правда.

5. у знач. присудк. сл. Справді, насправді. [Міріам:] Се правда! він ніколи не вважав на те, що з вас ніхто його не вартий (Л. Укр., II, 1951, 123); — Воно таки правда, що Чіпка непевний (Мирний, II, 1949, 414); // чому і без залежного слова. Уживається як запитання в сполуч. із частками хіба не, чи, невже і без них. Чим, каже, вони будуть платити, коли їм і самим їсти нічого?.. Хіба не правда то? (Мирний, IV, 1955, 256); — І ваша мама, здається, любить книжки, любить читати. Правда? (Н.-Лев., VI, 1966, 46); — Невже ж цьому правда? — шибала думка по його голові. — Невже ж цьому правда? (Коцюб., І, 1955, 193).

6. у знач. вставн. сл. Справді. Добра такого таки зроду У мене, правда, не було (Шевч., II, 1953, 76); — Вирив вам дучку в повний профіль… Не дуже, правда, розкішно, але сухо (Гончар, III, 1959, 216); // Щоправда. Поки серед череню лежало трухле полінце (останнє),.. Катря була ніби покійна. Правда, чорні думки й тоді вже снували по її обличчю (Мирний, IV, 1955, 288).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 497.

Правда, ди, ж. Правда, истина. Все згине, тільки правда зостанеться. Ном. Вона мене вірно любить, вона мені правду скаже. Мет. 89. Ой не по правді, мій миленький, зо мною живеш. Мет. 67. На правду сказати. По правдѣ сказать. Бо те тепер, на правду сказати, що рідко де доброго чувати. Грин. III. 565. Ум. Правди́ця, правдонька, правдочка. Тілько в дівоньках правдиці, кілько в коновках водиці. Чуб. III. 37. Ніхто мені без милої правдоньки не скаже. Мет. 64. Скільки в решеті дірочок, стільки, у їх правдочок. Г. Барв. 528. Кілько в решеті водиці, тілько парубкам, привдиці. О. 1861. XI. Св. 44. (Н. п.).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 398.

пра́вда (зменшено-пестливі — пра́вдонька, пра́вдочка) —

1) те, що відповідає дійсності; істина; у по­всякденності маємо справу з жит­тє́вою пра́вдою; при цьому пого­джуємо наші слова із нашою дум­кою й поведінкою (звідси правдомо́вність), а також згідність наших уявлень із твердженнями про стан речей довкілля; згідність нашого розуму з науковим досвідом — це науко́ва пра́вда; твердження, які сприймаємо на віру, — це релігі́йна пра́вда, пор. заповідь: «Я — Гос­подь Бог твій, нехай не буде у тебе інших богів, крім мене»; пошуки істини породили так звану філо­со́фську пра́вду; український народ услід за найкращими своїми пред­ставниками під правдою розуміє втілення Божої і людської спра­ведливості відповідно до слів Христа: «Я — дорога, правда і жит­тя»; народний псалм, що має кіль­ка варіантів, протиставляє правду неправді, яка (остання) запанувала між людьми («Тепер уже правда стоїть край порога, А тая неправда сидить кінець стола»); в одному з варіантів правда дорівнює Богові («Бо сам Господь — Правда, сокрушить неправду»), а в іншому — зливається з матір’ю («Тільки тої правди, що рідная мати»); Т. Шев­ченко закликає: «Борітеся — побо­рете. Вам Бог помагає; За вас сила, за вас воля І правда святая!». Все згине, тільки правда зостанеться (М. Номис); Ой не по правді, мій миленький,зі мною живеш (пісня);

2) Со́нце Пра́вди див. со́нце 3.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 476-477.