ПОСМІХ

ПО́СМІХ, у, ч.

1. Насмішка, глузливий жарт, висміювання кого-, чого-небудь. Дворові жінки почали сміятися, а Парасці що за діло? Плювати їй на їх посміхи! (Мирний, IV, 1955, 34); Коли вона йшла вулицею, всі оглядались на неї. Кожний дивився на неї особливо: хто з посміхом, хто з подивом, хто з жалем (Л. Укр., III, 1952, 581); Синявін вважав, що то глузують з нього, і дбайливо оглянув себе, кімнату. Не знайшовши причини для посміху, закам’янів увагою (Ле, Міжгір’я, 1953, 58); // Глум, наруга. Він не міг ні забути, ні подарувати над собою посміху (Вовчок, Вибр., 1937, 114); Христя все стояла коло вікна і дивилася на громаду. Вона чула образу і гіркий посміх над молодою молодицею (Мирний, III, 1954, 310).

◊ Виставля́ти на по́сміх див. виставля́ти; Віддава́ти (дава́ти, да́ти, відда́ти) на по́сміх — те саме, що Віддава́ти (відда́ти) на пота́лу (глум) (див. віддава́ти). Нема божої правди на світі!.. Та, мабуть, і бога нема, бо якби був, то не дав би одних на посміх.. другим… (Крим., Вибр., 1965, 412); На по́сміх [лю́дям] — на сміх, на глум. [Микита:] Марусе, слухай сюди!.. [Маруся:] Шкода вже мене обдурювати! Дурив, дурив, мало не два роки, та й кинув на посміх людям!.. (Кроп., I, 1958, 98).

2. Той, з кого сміються, глузують; посміховище, посміховисько. Всі засміялись, а панія Висока промовила: — Смійтесь, смійтесь! з посміху люди бувають (Н.-Лев., І, 1956, 460); Цілу ніч прождав я… Сором і безслав’я! Хлопця одурила, Посміхом зробила! (Олесь, Вибр., 1958, 394).

3. Те саме, що по́смішка. [Горнов:] Йдемо на боротьбу і працю не з підорваними [підірваними] силами, а з веселим посміхом на устах, з серцями, повними святої віри і надії! (Кроп., І, 1958, 397); Жонглював він легко, невимушено, з веселим посміхом, і ніхто, мабуть, у ту хвилину не подумав у цирку, що цієї легкості досягнуто роками впертої напруженої роботи (Донч., VI, 1957, 432); Одверте обличчя його світилося посміхом (Стельмах, І, 1962, 405); * Образно. Ще здалека долинув гомін дітвори. Школа зустріла нас веселим посміхом одчинених вікон (Жур., Вечір.., 1958, 284).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 347.

Посміх, ху, м. Смѣхъ, насмѣшка. Скорий поспіх — людям посміх. Ном. № 5580. З посміху люде бувають. Посл.

2) Посмѣшище. І прийміть же мене до себе і пригорніть же мене до себе, щоб я людським посміхом не ходила. Мил. 198.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 364.