ПОНАКЛАДАТИ

ПОНАКЛАДА́ТИ, а́ю, а́єш і рідко ПОНАКЛА́СТИ, аду́, аде́ш, док., перех. Покласти багато чого-небудь різного в одне місце. Маланка з діточками йшла пішки, лише на віз понакладала, що захопила з хати (Кобр., Вибр., 1954, 199); — Дивись, і бархатна курточка, і светр, і сукняна матроска, і пальто! — Ой, це все бабуся понакладала! — скрививши губи, мовив Тіма (Ів., Таємниця, 1959, 42); // Покласти багато чого-небудь у багатьох місцях. Мужик, звичайно, впугається в одежу, як на ярмарок, та ще й понакладає сього й того і за пазуху, і в кишені, і в відлогу (Н.-Лев., І, 1956, 59); На лаврах та кипарисах лежать білі платочки снігу, так і здається, що се хтось понакладав на них вати, граючи «в зиму» (Л. Укр., V, 1956, 214); // Наповнити чим-небудь багато чогось. Робота в руках не горіла, як спершу. Отже сяк-так понакладали [товариші] вози (Мирний, І, 1949, 280).

◊ Голово́ю понаклада́ти — те саме, що Голово́ю накла́сти (про багатьох) (див. голова́). — А бодай ви головою понакладали, .. анахтеми, погибелі на вас немає!— почала клясти мати [парубків], звертаючись до вікна (Вас., І, 1959, 199).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 147.

Понакладати, да́ю, єш, гл. Наложить (во множествѣ). Сала багато понакладали. Рудч. Ск. II. 26.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 304.