ГОЛОВА

ГОЛОВА́, и́,

1. ж. Частина тіла людини або тварини, в якій міститься мозок — вищий відділ центральної нервової системи. Головою молодою На руку схилилась, До півночі невесела На зорі дивилась Княжна моя (Шевч., II, 1953, 16); Подивився Давид на їхні ноги червоні, похитав головою й нічого не сказав (Головко, II, 1957, 8); * Образно. Карпат висока голова Віта безхмарне небо (Мас., Срібна дорога, 1946, 36); // Одиниця ліку худоби. Колгоспи, радгоспи і підсобні господарства вже зняли з відгодівлі 5,8 мільйона голів свиней (Рад. Укр., 22.XI 1956, 1); Розбрелась в степу худоба — Ціла тисяча голів (Нех., Ми живемо.., 1960, 106); // Велика квітка чи плід на кінці стебла рослини. На грядках жовтіли здорові голови повняків-гвоздиків, чорніли чорнобривці (Н.-Лев., III, 1956, 21); З темної зелені виступили важкі голови соняшників (Коз., Нові Потоки, 1948, 157).

∆ Ада́мова голова́ див. ада́мів.

◊ Бра́тися (хапа́тися) за го́лову — удаватися у розпач. Кассандра хапається за голову і з жахом дивиться у простір (Л. Укр., II, 1951, 261); — Дядьку Іване, — скрикує дівчина, — врятуйте нас, — вона хапається обома руками за голову, і з-під її долонь вибиваються сльози (Стельмах, II, 1962, 198); Вбива́ти (вби́ти) в го́лову див. вбива́ти¹; В голова́х — коло голови, під головою або коло того місця, куди кладуть голову. Середина куреня.. В глибині ліжко з дровиняк заслано воловою шкурою, в головах сідло (К.-Карий, II, 1960, 267); Свічка блимала на столику в головах (Коцюб., 1, 1955, 311); В го́лови (в го́лову) кла́сти (покла́сти, підклада́ти, підкла́сти) що — класти що-небудь під голову або на те місце, куди кладуть голову. Подушку перебила [Марія] пухкенько — поклала в голову, застелила рядном (Головко, II, 1957, 112); Видава́ти (ви́дати) [себе́] з голово́ю — ненароком виявляти перед кимсь свою помилку, провину, те, що старанно приховувалося. — Але це так, між іншим, — і одразу ж самим оцим вступом уже видала [Марина] себе з головою (Головко, І, 1957, 453); Ви́кинути з голови́ кого, що — не думати, забути про кого-, що-небудь. — Викиньте все з голови і звіртесь на мене (Досв., Вибр., 1959, 121); — Плюнь та й з голови викинь. Не варта вона, щоб за неї й думати (Головко, II, 1957, 138); Ві́шати (пові́сити) го́лову — журитися. Головне не журися, голови не вішай (Кучер, Трудна любов, 1960, 210); Всю дорогу був [Яків] такий говіркий та веселий.., а тут ніби води в рот набрав, і брови здвинув, і голову повісив (Вовчок, І, 1955, 70); Голова́ з ву́хами — нерозторопна людина. — Голово з вухами! Хоч при людях кажи на мене ти! — сказала Онися, торкнувши його по руці (Н.-Лев., III, 1956, 84); Голова́ [йде] о́бертом (круго́м); У голові́ па́морочиться — про стан приголомшеності, розгубленості, зв’язаний з численними турботами, справами і т. ін. Холодно в хатині. Клякнемо — та й годі;.. Голова йде кругом; Чорних думок повно, І стоїш похмурий, Сльози ллєш безмовно (Граб., І, 1959, 204); [Шалімов:] І без вина голова обертом (Коч., II, 1956, 21); Голово́ю відповіда́ти (відповісти́, руча́тися, ручи́тися) за кого-що — брати на себе повну відповідальність за кого-, що-небудь. — Я за кожного, кого ми озброїли, головою ручусь (Мур., Бук. повість, 1959, 214); Го́лову втопи́ти — зробити або зробитися нещасливим, занапастити когось або себе. [Кнур:] Рідне дитя запакувала! Голову його втопила! (Мирний, V, 1955, 91); Го́лову гри́зти (прогри́зти) — докучати кому-небудь кимсь, чимсь, вимагати що-небудь у когось і т. ін. Жінка було гризе йому голову і уранці і увечері (Кв.-Осн., II, 1956, 229); Перші глави почну переписувать. Тепер хоч уже ніхто не гризтиме моєї голови! (Л. Укр., V, 1956, 131); — Гетьте, не лізьте! — скрикне Марина. — Он мені всі голову прогризли вами (Мирний, IV, 1955, 233); — Я вже татові голову прогризла, щоб і дітям у школі молоко видавали. Без грошей (Кучер, Трудна любов, 1960, 435); Ѓолову закру́чувати (закрути́ти) — позбавляти здатності розумно діяти або ставитися до оточуючого. [Іван:] Дивлюсь на тебе та й думаю: закрутиш ти комусь так голову, що аж занудить (Вас., III, 1960, 28); Залива́ти (зали́ти) го́лову див. залива́ти; Зало́млювати (заломи́ти) го́лову див. зало́млювати; Го́лову зложи́ти; Голово́ю накла́сти (наложи́ти); Го́лову покла́сти (скла́сти) — загинути. Було полковник так Лубенський Колись к Полтаві полк веде, Під земляні Полтавські вали (Де шведи голови поклали) (Котл., 1, 1952, 194); Недарма голови зложили брати мої серед полів, — червоний прапор зазорів, загартувались наші сили, щоб йти у бій на ворогів! (Гонч., Вибр., 1959, 23); Щось було в його долоні батьківське, лагідне, бо маленька Танька, котрої татко вже рік як наклав в партизанах головою, раптом пустила сльозу (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 140); Го́лову крути́ти див. крути́ти; Го́лову лама́ти — намагатися зрозуміти що-небудь; вирішувати складне питання. [2-га дівчина:] Усі дівчата.. згадують тебе та голову ламають — що.. з тобою подіялось (Вас., III, 1960, 44); Давно, в роки своєї молодості, Гриша-семінарист теж нібито ламав собі голову над олешківською проблемою (Гончар, Таврія.., 1957, 80); Го́лову моро́чити див. морочити; Го́лову підво́дити (підвести́, підніма́ти, підня́ти) — відроджуватися, активізуватися. Вся Таврія в цей час була вже в тривозі.. Підводила голову контрреволюція по містах, нахабніло в степах куркульство (Гончар, II, 1959, 85); Го́лову прихили́ти де, куди — мати пристановище. Свою мрію мати куточок над Дніпром, де могла б прихилити свою голову і його сестра Ярина, Шевченко міг висловити тільки в романтичному сні (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 538); Багатьом борцям і захисникам Батьківщини.., які повернуться після війни до рідних місць, можливо, ніде буде й голову прихилити на ніч (Довж., III, 1960, 204); Го́лову суши́ти — турбуватися про кого-, що-небудь. — Вам зовсім не потрібно сушити собі голови, бо про все турбуватиметься Люся (Досв., Вибр., 1959, 37); Го́лову схиля́ти (схили́ти): а) (перед ким) підкорятися кому-небудь. — Хто ж це буде терпіти отаку наругу? Коли ось цей Петро он обома ногами вже в могилі, а й той перед ними [фашистами] шапки не зняв, не схилив голови (Збан., Єдина, 1959, 41); б) (перед чим, уроч.) віддавати шану чомусь. Тут [в Аджанті] кожен приїжджий схиляє голову перед талантом великого індійського народу (Минко, Намасте.., 1957, 24); Дава́ти (да́ти) го́лову на відріз́ (на відруб́ і т. ін.); Дава́ти (да́ти) го́лову обруба́ти — ручатися своїм життям. [Петро:] Даю голову обрубати, що він не дурно топчеться.. Звісно, йому не любові тії [тієї] треба, — батькові гроші замуляли… (Мирний, V, 1955, 159); — Чи ви повірили, що справді злодії перед вами?! Та голову на одруб даю, що це чиста провокація (Головко, II, 1957, 158); Забива́ти (заби́ти) го́лову див. забива́ти; Заби́ти собі́ в го́лову див. забива́ти; Забрести́ в го́лову див. забріда́ти; Захо́дити (зайти́) в го́лову див. захо́дити; 3 голови́ до ніг; 3 ніг до голови́; 3 (від) голови́ до п’ят — повністю, цілком. Становий здивованим поглядом змірив Семена від голови до п’ят, наче не сподівався такої упертості (Коцюб., І, 1955, 126); Припровадили мене перед якогось чорношинельника, доповіли йому. Позіхнув ліниво, зміряв поглядом з голови до ніг, буркнув: — У камеру (Збан., Єдина, 1959, 52); 3 голово́ю дово́лі (до́сить) — цілком досить. Якби ти прислав в Одесу мені рублів з 10, то вже було б з головою доволі (Л. Укр., V, 1956, 241); 3 голово́ю порина́ти (пори́нути, пірна́ти, пірну́ти) в що — повністю, цілком віддаватися чому-небудь. Змушений жити в місті, далеко од народу, я часом з головою пірнаю в етнографічні записи (Коцюб., III, 1956, 344); Він кинувся до сейфа, витяг креслення, розстелив їх на столі, замкнув двері кабінету, сів у крісло й з головою поринув у роботу (Собко, Срібний корабель, 1961, 127); 3 хво́рої голови́ на здоро́ву переклада́ти (перекла́сти, вали́ти, зва́лювати, звали́ти і т. ін.) — перекладати або звалювати з винного на невинного; На голова́х ходи́ти; Тро́хи на голова́х не ходи́ти — чинити безладдя, бешкетувати. П’яні чоловіки трохи на головах не ходять (Мирний, II, 1954, 193); На го́лову (на бага́то голів́) ви́ще кого — значно перевершувати кого-небудь у якомусь відношенні (розумовому, культурному і т.ін.). Тільки щасливим поколінням судилося піднестися на багато голів вище своїх предків, а може й правнуків (Довж., III, 1960, 307); На свою́ (мою́, твою́ і т. ін.) го́лову — собі (мені, тобі і т. ін.) на шкоду. — От і дослужилася у людей, от і заробила добра на свою голову! (Мирний, І, 1954, 85); Прийшла і Христя на зиму додому, на материну голову прийшла (Горд., Заробітчани, 1949, 19); [І] не в голові́ що — немає інтересу до чого-небудь. — Домасі і не в голові наше гуляння. Знаю я добре, яка туга прийшла їй до серця (Вовчок, І, 1955, 60); Не вклада́ється в голові>́ — важко збагнути. Славці не вкладалося в голові, ща батько її зовсім не такий, яким вималювала в своїй уяві (Чорн., Пісні.., 1958, 77); Не зноси́ти голови́ див. зно́шувати; У го́лову бра́ти (взя́ти) — ставити за мету; вирішувати; У го́лову (у го́лови) [собі́] не бра́ти (не поклада́ти) — не думати, не здогадуватися. Ніхто тоді з хлопців і в голову не брав, що дівчину ж треба провести додому (Чаб., Тече вода.., 1961, 120); — Винуватий, товаришу комісар такої-то частини!.. Дозвольте доповісти, —ми собі й у голови не покладали, що ви почуєте (Ю. Янов., І, 1958, 276); Хоч кіл (кіло́к) на голові́ теши́ — про неможливість переконати вперту або нетямущу людину. Хоч кіл на голові, як кажуть, їй [Добрості] теши, Хоч ти візьми її — печи або души, Не зна вона, що то людські переполохи, І не лякається ні од чого нітрохи (Г.-Арт., Байки.., 1958, 42); Як упреться [Безбородько], наче стовпець у плоті, нічим не поворушиш, хоч кіл на голові теши… (Стельмах, Правда.., 1961, 138); Як сніг на го́лову — зненацька, несподівано, раптово. Вони [матроси] вривалися в німецькі траншеї з усіх боків, падали, як сніг на голову, й трощили все, що потрапляло під руки (Кучер, Голод, 1961, 132); Чи добре вона зробила, отак, як сніг на голову, з’явившись у цій кімнаті? (Собко, Срібний корабель, 1961, 53).

2. ж. Ця частина тіла людини як орган мислення; мозок. Мислі в голові важкі вертілись, тьмили світ, мов пил (Фр., XIII, 1954, 36); В голові роїлося багато різних думок (Гур., Новели, 1951, 70); // перен. Розум, свідомість. — Чіпка мій моторний, удатний, золоті в його руки й голова неабияка… (Мирний, II, 1954, 252); // Розумна людина. — То дід — голова! Прехороший, прерозумний, про старовину вам розкаже, говіркий який!.. (Барв., Опов.., 1902, 130); [Xрапко:] Галька от — навпаки; то — голова: у батька вдалася! (Мирний, V, 1955, 122); // Про людину як носія певних якостей. — Стара, необачна голово!.. схаменись! Ти б приступив гуляти й там, де добрі люди сумують і плачуть вельми! (Вовчок, І, 1955, 26); Тож і здавалось молодим головам, що без них там ніяк не наведуть ладу, на тому фронті (Збан., Сеспель, 1961, 98).

◊ Без голови́ — про нерозумну людину; Без царя́ в голові́ див. цар; Гаря́ча голова́ — про людину, яка захоплюється чим-небудь; палка, запальна людина. Найгарячіші голови, яким у печінках сидів їхній ненажерливий односельчанин, подавали голос, щоб виселити стару Коржиху з сином, але громада не згодилась (Добр., Тече річка.., 1961, 153); Го́лову втрача́ти (втра́тити, губи́ти, згуби́ти, загуби́ти і т. ін.) — втрачати владу над собою, здатність обдумано діяти. — Не втрачай голови… не втрачай голови.., — говорило щось у ньому (Коцюб., II, 1955, 71); Вона знає, як я люблю її. Як дурисвіт, як хлопчак, що втратив голову (Кол., На фронті.., 1959, 129); [Романюк:] Не бійся. Твій тато не з тих, хто голову губить… (Корн., II, 1955, 264); Я сам голову згубив — скочив на ноги та як гукну на повний голос: «Браво, Манюрка! (Ю. Янов., І, 1958, 258); 3 голово́ю — про кмітливу і розумну людину; Капу́стя́на голова, зневажл. — про людину, яка не має здорового розуму. — Ой, роби-те! — протягаючи слова, передражнила Лесиха. — Так робите, як той, у кого глиняні руки і капустяна голова (Фр., І, 1955, 60); Ма́ти го́лову на пле́чах (на в’я́зах) — бути розумним. Якщо Брахватіста намагається вислизнути із капкана, то й він, комісар Олів’єро, має голову на в’язах (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 150).

3. ч. і ж. Особа, яка керує зборами, засіданням і т. ін. Голова зборів башмачник Перегуда надав перше слово секретареві парторганізації (Донч., І, 1956, 499); Максим затуманеними очима глянув на голову засідання (Рибак, Час.., 1960, 732).

4. ч. і ж. Керівник установи, об’єднання, товариства, організації та їх відділів. Голова сільради довго дзвонив кудись телефоном (Сміл., Сашко, 1957, 81); На голову колгоспу Івана Сергійовича обрали одноголосно (Шиян, Переможці, 1950, 219); // У дореволюційній Росії і на Україні — керівник деяких виборних органів. Багатого голову скинули й обрали за голову [волості] чередника (Н.-Лев., II, 1956, 260); — Він дума, як голова, то й велика цяця?! (Мирний, II, 1954, 185).

5. ч. і ж. (з великої літери). У складі офіційної назви керівника держави, уряду або вищих державних органів. 7 липня [1962 р.] Голова Президії Верховної Ради СРСР.. прийняв у Кремлі делегацію Державних зборів Угорської Народної Республіки (Рад. Укр.. 8.УІІ 1962, 1).

6. ч. і ж., перен. Основне, головне в чому-небудь. Риба — вода, ягода — трава, а хліб — всьому голова (Укр.. присл.., 1955, 45); — Всьому на світі голова-фабрика (Ю. Янов., IV, 1959, 2).

7. ч. і ж., перен. Авторитетна особа; головний у якій-небудь справі. [Парвус:] Не жінка хаті голова, а чоловік, не їй його судити, не їй за його й ручити… (Л. Укр., II, 1951, 410); [Князь:] Я князь! Я голова Всіх руських владників! (Фр., IX, 1952, 244).

Сам (сама́) собі́ голова́ — про чию-небудь повну незалежність, самостійність. — Ніхто тепер до мене не мішайся… Я сама собі голова (Мирний, IV, 1955, 57).

8. ж. Перші ряди, передня частина чого-небудь (колони, загону, групи і т. ін.), що рухається. Голова колони вже входила в браму (Хижняк, Тамара, 1959, 164).

9. ж. Продукт харчування у вигляді кулі, конуса і т. ін. — От і почав Хоцінський до мене вчащати; ..шле мені з сахарні по голові сахару, — бачу, чогось годить мені, тупцяє коло мене (Н.-Лев., І, 1956, 125).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 109.

Голова, ви, ж.

1) Голова. Що голова, то розум. Посл. У голову заходити, зайти. а) съ ума сходить, сойти. К. ЧР. 152. Миш в голову зайшла, закім зерно знайшла (такая бѣдность). Ном. № 1506. б) — заходити. Печалиться. Фр. Пр. 52. в) думать, обдумывать. Що робити з біди? тра въ голову заходити. Фр. Пр. 52. У голову (голови) класти, покладати. Думать. І в головах собі не покладай. И не думай объ этомъ. Ном. № 5478. Наложити головою, лягти головою. Погибнуть, умереть. Пливи, косо, уплинь за водою, щоб наложив нелюб головою. Мет. 14. Або за Дніпром ляжу головою. Шевч. 142. В голові мені (тобі….). Засѣла мысль въ голову. Дуже мені теє в голові! Я объ этомъ совсѣмъ и не думаю. Ном. № 4986. У головах. У изголовья. Рудч. Ск. І. 193. Поклав сокиру в головах. Під голови. Въ изголовье. А під голови голубая та жупанина. Мет. 82. У голову взяти, забрати. Задаться цѣлью, рѣшить. Той мужик взяв собі в голову не пита горілки. Рудч. Ск. І. 200. По моїй голові. Что касается до меня; по мнѣ. По моїй голові — хоч вовк траву їж. На мою, твою…. голову. На мое, твое…. несчастье. Нехай горшки б’ються на гончарову голову. Ном. № 3148. Шоб тебе у жито головою. Шутливое пожеланіе богатства, богатаго урожая подъ видомъ брани: Ном. № 3267. За твоєю (його и пр.) головою. Подъ твоимъ начальствомъ, предводительствомъ, распорядительствомъ. Ей, гетьмане Хмельницький, батю наш, Зінов Богдане чигиринський! дай, Боже, щоб ми за твоєю головою пили та гуляли, віри своєї християнської у поругу вічні часи не подавали. АД. II. 8. Голову кому їсти, жувати. Пилить кого, вѣчно допекать кого. Ном. № 2725. Що в Бога день, усе голову їсть. Ном. № 2724. У голові, у головці було. Былъ выпивши, былъ подъ хмѣлькомъ. Кв. Голова в голову. Всѣ заурядъ, одинъ въ одинъ. Капуста голова в голову однаковісінька.

2) Умъ, разумъ. Порадь мене своєю головою. К. ЧР. 188. До булави треба голова. Ном. № 753. Цвілі голови. Глупцы. Ном. № 6303.

3) м. Предводитель, распорядитель. Без голови військо гине. Ном. № 751.

4) м. Должность: голова городской, сельскій. Зібралась рада, голова щось торочив; один з…. селян обізвавсь…. О. 1861. VIII. 95.

5) ж. Глава, часть книги. К. Іов. XI.

6) Широкая часть прядильнаго гребня, гдѣ помѣщаются зубья. Сумск. у.

7) Часть топора возлѣ обуха. Сим. 24.

8) Въ срубленномъ деревѣ конецъ тотъ, который отъ корня. Сим. 24.

9) Раструбъ пастушьей трубы. Сосн. у.

10) = Маточина. Рудч. Чп. 250.

11) Часть гончарнаго круга. См. Круг 11. Вас. 179.

12) Часть толчеи. См. Стула походюча. Шух. I. 162.

13) При раздѣлѣ кожъ между членами товарищества, изготовляющаго тулупы: кожа, съ которой начинаютъ раскладывать овчины для раздѣла. Вас. 155.

14) Названіе туза трефъ при игрѣ въ цигана. КС. 1887. VI. 466. 15 — святоянська. Повѣрье. Въ Ивановъ день ищутъ два сросшихся колоса ржи, корень которыхъ, по повѣрью, долженъ быть изъ чистаго серебра, похожій на человѣчью голову; корень этотъ и носитъ вышесказанное названіе. Чуб. І. 84. Ум. Головка, голівка, головонька, голівонька, головочка, голівочка. Очень часто употребляются какъ нѣжныя, ласкательныя. Бідна моя головонька! Ув. Голови ще. Кулачище під бочище, нагаїще в головище. Чуб. V. 482.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 301.

голова́ (зменшено-пестливі — голо́вка, голі́вка, голо́вонька, голі­́вонька, голо́вочка, голі́вочка; збіль­шене — голови́ще) —

1) частина тіла людини або тварини, в якій міститься мозок — вищий від­діл центральної нервової системи; людська голова уособлює саму лю­дину («О, то голова!», «То світла голова» — кажуть про розумну й мудру людину, а нерозумну нази­вають капу́стя́ною (ку́рячою) голо­во́ю); не випадково переосмис­люється наявність/відсутність го­лови (мати голову на плечах (на в’язах) — бути розумним; не мати голови — не мати розуму; втрача­ти (губити) голову — втрачати вла­ду над собою, здатність обдумано діяти); про важливість цього орга­на свідчить приказка: «Аби голова на карку була, а про решту байду­же!»; символізує розум («До булави треба голови»: «Що голова, то ро­зум»), провідництво («Без голови військо гине», «Куди голова, туди й хвіст»); голова втілює душевний стан людини (звідси вирази: віша­ти голову, голову сушити, головусхиляти; про людину в глибокій розпуці кажуть: «Головою до стіни б’є (об стінку б’ється)»); як символ суму виступає сполука клонити голову, nop. у пісні: «Козака несуть, кінь головку клонить, А дівчина за козаком білі ручки ломить»; сим­волом безжурного стану і тверезо­го розуму виступає сполука здоро­ва голова, а ідеалом краси — кругла голова; кажуть: «Головка, як маків­ка, а розуму дасть Біг»; здавна існу­вав звичай «правити голову» ново­народженому (тобто надавати їй круглішої форми); це робила баба-сповитуха. Вітер свище в голові (М. Номис); Де нема голови, там ладу не жди (прислів’я); Куди голо­ва задумала, туди й ноги несуть (М. Номис); Кулачище під бочище, нагаїще в головище (П. Чубинський); у сполученні: го́лову поси­па́ти по́пелом — біблійний вираз на означення «виражати відчай, скорботу і розпач» з приводу не­щастя, важкої втрати;

2) голова́ святоя́нська — народне повір’я, за яким на Івана Купала шукають два колоски жита, що зрослися, ко­рінь яких нібито має бути з чисто­го срібла, схожий на людську голо­ву (звідси назва кореня й повір’я);

3) накрива́ння голови́ — старовин­ний обрядовий акт, що символізу­вав посвяту духам чи божеству; можливо, покривання голови мо­лодої мало таке саме значення; пізніше став засобом від наврочення та злих чар;

4) клоні́ння голови́ (див).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 140.