ПОДИХ

ПО́ДИХ, у, ч.

1. Втягування і виштовхування повітря під час дихання; вдих і видих. Після кожного подиху хотілося швидше відчути ще раз цей неповторний смак весняного повітря (Собко, Зор. крила, 1950, 8); // Те саме, що зітха́ння. Радісний подих пронісся в юрбі (Головко, І, 1947, 14); *У порівн. Вони [хвилі] гомоніли все тихше і тихше, і з їх гомону виникала пісня, безнадійна і хмура.. Ледве чутно, як подих, прозвучала вона й заніміла… (Л. Укр., III, 1952, 590); // Видихуване нагріте повітря. Ти ідеш, пренепорочна, Перелогами-лугами І дитину зогріваєш Теплим подихом своїм (Рильський, II, 1960, 247); Степан відчув гарячий подих коня (Епік, Тв., 1958, 530); // Шум, утворюваний вдиханням і видиханням повітря. Отак лежав я, мабуть, довгенько, коли щось мені почулося — якийсь ледве чутний чи порух, чи подих (Вовчок, VI, 1956, 319); Ішов [боєць], наче в повітрі. Землі під ним не було. Намагався не дихати, бо весь Будапешт чув його подих (Гончар, III, 1959, 258); Понад берегом стежкою до городів нестримно поспішало двоє. Навіть важкі подихи чути було в чорнолозах (Ле, Ю. Кудря, 1956, 144).

◊ До оста́ннього по́диху див. оста́нній; Затамо́вувати (затамува́ти) по́дих — те саме, що Затамо́вувати (затамува́ти) ди́хання (дух, ві́ддих і т. ін.) (див. затамо́вувати); Захо́плювати (захопи́ти) по́дих див. захо́плювати; Зачаї́ти по́дих див. зачаї́ти; Ле́две перево́дити (перевести́) по́дих див. перево́дити; Не перево́дити (не перевести́) по́диху див. перево́дити; Одни́м по́дихом: а) дуже швидко, блискавично; миттю. Чутка.. облетіла район одним подихом (Тют., Вир, 1964, 540); б) дружно. — Хороше було б, коли б уся Руська земля одним подихом жила (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 48); Перейма́є (перейма́ло, перейняло́) по́дих, безос. — те саме, що Займа́є (зайняло́) дух (див. займа́ти). Валерій так розганявся по льоду, що переймало подих (Ільч., Звич. хлопець, 1947, 73); Прийня́ти оста́нній по́дих чий — побути біля кого-небудь у момент його смерті. [Марина:] Ой мій таточку!.. не я бачила твій останній погляд, не я прийняла останній твій подих!.. (Кроп., V, 1959, 547).

2. Рух повітря; вітер. Весна прийшла, на синьому Дунаю Сплескала лебединими крильми, Дунула теплим подихом по краю (Фр., XI, 1952, 247).

3. Повів, повівання. Коли б хоч легенький подих низового вітру приніс на своїх крилах прохолоду (Коцюб., І, 1955, 180); Чується подих тропічної тьмяної, п’яної ночі (Рильський, І, 1960, 185); *У порівн. Голос у неї знизився, він пройшов по камері, як подих морозу (Тудор, Народження, 1941, 61); // Ознака, прикмета наближення, настання чого-небудь. Вже він чує смертний подих, Думка лине в інший світ (Л. Укр., IV, 1954, 194); В цих пахощах прілого листя відчувався подих весни (Шиян, Вибр., 1947, 178); // перен. Віяння, прояв чого-небудь. Не кохання, а тільки перший подих і перший туманець його тривожно торкнулися дівочого серця (Стельмах, І, 1962, 277); // Те саме, що за́пах. Побіг [Краньцовський] до Славка й зачав його обнімати й цілувати. Слинив його п’яним ротом, а подихом алкоголю душив (Март., Тв., 1954, 260); Її зустріла [в каюті] м’яка напівтемрява.. і знайомі сильні подихи білих троянд (Епік, Тв., 1958, 280); Гіркі подихи піднесе мені степ (Ю. Янов., І, 1958, 104).

4. перен. Вплив, дія чого-небудь на щось. Чого він чекав, чого сподівався? То був дим, імла, що розвіялись од подиху дійсності… (Коцюб., І, 1955, 127); В усіх творах письменника [Мирного] виразно відчувається подих «Кобзаря», його гуманізм і пафос (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 632).

5. перен. Основний напрям, загальний зміст, сутність чого-небудь. Немає сумніву, що відтворення подиху сучасності, який відчувається в образному строї кращих творів української радянської музики, значною мірою досягнуте через проникнення їх авторів у живу інтонаційно-музичну атмосферу Радянської України (Ком. Укр., 7, 1961, 75); // Якесь начало, що визначає поведінку, напрям думок і т. ін. Подих волі й братерства.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 744.

Подих, ху, м. Дыханіе; дуновеніе. К. ХП. 23. Гріє їй своїм подихом руки. Г. Барв. 537. Подих ночної прохолоди. К. МХ. 21.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 241.