ПОГНАТИ

ПОГНА́ТИ, пожену́, пожене́ш, док. 1. перех. Змусити рухатися в певному напрямку. Чередник погнав скотину Попід гори на долину (Щог., Поезії, 1958, 181); Баба.. погнала на толоку бичка пасти (Ів., Укр.. казки, 1950, 24); * Образно. На Бессарабію пішов Оцей козак; погнало горе (Шевч., II, 1963, 126); // також без додатка, розм. Насильно відправити, послати куди-небудь. На панщину поженуть [Горпину], — дитинку за собою несе (Вовчок, І, 1955, 65); Розгромлену десятирічку погнали [фашисти] з усіма вчителями в Німеччину (Довж., І, 1958, 298); // розм. Спрямувати рух чого-небудь, повести у певному напрямку щось. Я пішов до Жаб’я на склад дерева, збив дарабу і погнав її знов з дядьком Петром до Вижниці (Фр., IV, 1950, 391); Мій приятель тепер хутко погнав свого човна, і я ледве поспішав за ним (Досв., Вибр., 1959, 435); // Рвучко, підхопивши (вітром, бурею і т. ін.), понести. Вітер, знявшись, куряву над майданом погнав… (Гончар, II, 1959, 353); // безос. Провідника затишшя стривожило. — Не обернувся б вітер після цього, не погнало б воду з Азова… (Гончар, II, 1959, 418).

2. перех. Примусити швидко бігти, їхати, йти і т. ін. Михайло погнав коня так, що тільки кура́ по дорозі курить (Гр., І, 1963, 449); Він стрибнув у сідло і з місця погнав коня чвалом (Панч, На калин. мості, 1965, 126); // розм. Примусити кого-небудь швидко піти, відправитися куди-небудь з якимсь дорученням і т. ін. Самієв знову погнав розвідників на фланги, поставивши завдання — шукати проходів (Гончар, III, 1959, 96).

3. неперех., розм. Швидко побігти, поїхати; помчати. Десь колядували на одному й на другому кутку. Щур спинився на часинку, подумав і, спотикаючись, погнав у переулок (Вас., І, 1959, 233); Макота хутко скочив на коня і погнав у колгосп, бо дві жниварки й досі стояли несправні (Донч., VI, 1957, 40).

◊ Погна́ти у світи́ — те саме, що Піти́ у світи́ (див. світ). Знов удруге я погнав у ті світи широкі і великі — пригадалося те першеє: мандрівочка веселая (Вовчок, VI, 1956, 252).

4. перех., розм. Почати швидко, інтенсивно рости. То хмари нивам шлють дарунок, Всю душу виливши до дна. І поженуть угору вруна Озимина і ярина (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 74); // Збільшити кількість чого-небудь, вироблення чогось. На фермі Рябуха через недовгий час вирівнялася, ..розкуштувала солодкі стебла молодої кукурудзи, принюхалася до масного духу еспарцету і погнала молоко, наче помпою (Вол., Місячне срібло, 1961, 251); // Посприяти швидкому рухові, ростові чого-небудь. Метке Грицькове слово влучило прямо її у серце й погнало кров у голову (Мирний, І, 1949, 277); — Аби ще грип якийсь не вліз! — Подумав згодом Козоріз. — Ще пожене простуда гулі (С. Ол., Вибр., 1959, 230).

5. перех. Примусити кого-небудь залишити якесь місце, приміщення і т. ін., піти геть; прогнати. Як тілько стражника побачить [знахарка], зараз почне хреститись.. А як пожене [стражник її], то повернеться, та аж тричі на слід плюне, та ще й ногою розітре (Мирний, IV, 1955, 352); * Образно. Втома важкою брилою навалилась на неї, здавила мозок, погнала геть думки (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 122); // Почати переслідувати, виганяти ворога. І година прийде, під гармат акорди поженем на захід ми криваві орди (Сос., II, 1958, 245).

◊ Погна́ти в ши́ю (поти́лицю) кого — примусити кого-небудь піти геть. Говорять [шинкарка з невістками], щебечуть, розказують: ..кого прийшла жінка та заняла [зайняла] з шинку, хто жінку у потилицю погнав і очіпок.. збив (Кв.-Осн., II, 1956, 174); * У порівн. Добравшись до гори, Карпо, мов хто його погнав у шию, пужнув уперед (Мирний, І, 1954, 250).

6. перех., розм. Спонукати кого-небудь до швидкого виконання чогось; підігнати. — Засвоївши [сценарій] й погодившись, режисер починає думати. Треба йому дати часу на думання. Бо коли його погнати, він ставитиме, не думавши, значить, картина вийде без думок (Ю. Янов., II, 1958, 23).

$ Погна́ти химе́ри — почати говорити нісенітниці, дурниці. — Не слухайте, се він перепивсь та сп’яну химери погнав (Кв.-Осн., II, 1956, 118).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 713.

Погнати, жену, неш, гл. Погнать. Погнала… бичка пасти. Рудч. Ск. II. 13. Поженуть вас на війну. Стор. II. 85. Химери погнати. Понести чепуху. Се він сп’яну химери погнав. Кв.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 232.