ПАНЯ

ПА́НЯ, і, ж., розм. Те саме, що па́ні. З панею наїхала польська двірня, польки покоївки (Н.-Лев., І, 1956, 130); [Диякон (до Нартала):] Тебе прошу, посидь коло слабого, поки ми з панею зготуєм купіль (Л. Укр., II, 1951, 406); Шляхом проносились на баских конях з дзвінком під дишлом чи під дугою пани з начальства в "золотих" гудзиках, з кокардами. І просто пани — без дзвінків, у блискучих фаетонах, з панями під зонтиками (Головко, II, 1957, 213); Говорив [Славко] Краньцовському, щоби їхав додому: його паня жде перед корчмою з повозкою (Март., Тв., 1954, 262).

ПАНЯ́, я́ти, с., розм. Дитина пана, пані. Панич якось його чи вскубнув, чи вщипнув. А той, як виважить руку, як ударе його з усього маху по пиці… так паняті носа й розтовк! (Мирний, І, 1949, 159); Піднявши меча на панів і панят, На Жовті рушаючи Води, Звертав свої очі молодший твій брат До тебе, російський народе (Рильський, 300 літ, 1954, 96); * У порівн. А жіночку свою любив [козак] — І господи єдиний! Як те паня, як ту дитину, У намистах водив! (Шевч., II, 1953, 105).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 54.

Паня, ня́ти, с. Барское дитя. АД. І. 8. Білеє личенько як у паняти. Чуб. V. 1147. Ум. Панятко.

Паня, ні, ж. = Пані. Хто йому паня: чи ти, чи я? Федьк.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 94.