ПАНІ

ПА́НІ, невідм., ж.

1. Заміжня поміщиця в старій Польщі, Литві, дореволюційній Україні і Білорусії. Опівночі верталася додому в своє село якась багата пані (Н.-Лев., III, 1956, 277); Панський улюбленець, він [орел] щодня одержував з ласки пані Софії щедрий раціон — живу, взяту з отари вівцю (Гончар, II, 1959, 31); * У порівн. [Явдоха:] А гарно, тату, Галі в окулярах. Так, мов яка дуже велика пані (Мирний, V, 1955, 133); // перен., ірон., зневажл. Жінка, яка виділяється розбещеною поведінкою, нетрудовими звичками, надто витонченими манерами і т. ін. Не велика Стеха пані, тим що сіла в панські сани (Номис, 1864, № 14195); Серед села вдова жила У новій хатині, Білолиця, кароока І станом висока, У жупані; кругом пані, І спереду й збоку (Шевч., І, 1963, 158).

2. Особа жіночої статі, що займала привілейоване становище в дореволюційному суспільстві; // Особа, що має владу над іншими; володарка, хазяйка. [Сабіна:] Хай пан дозволить піти рабині знову до роботи, бо, може, вернеться з дороги пані, то ще мене за лінощі скарає (Л. Укр., III, 1952, 156); Знялась буча. Пані [економова мати] та наймичка сварились, докоряли одна одній та мало не бились… (Коцюб., І, 1955, 66); Від великодня служить [Зінька] у них, а так наче давно вже. Що вже намучилась, і цур їм. У роботі завжди, сама ж усе, бо він десь або по ділах, або гуляє, а вона ж — пані, ні за холодну воду (Головко, II, 1957, 24); // Жінка, що за зовнішніми ознаками належить до привілейованих верств населення. Постояли ми там годину, а може, й більш. Якась пристаркувата пані до нас іде (Вовчок, І, 1955, 15); Худа й бліда, мов свічка, пані розповідала про те, як їй тяжко було добути собі чорного агата для намиста, що гадючкою стисло її горло (Досв., Вибр., 1959, 393); // Чия-небудь дружина. Моя жінка засилає Вам і Вашій пані привіт (Коцюб., III, 1956, 248).

◊ Невели́ка (вели́ка) па́ні, зневажл. — жінка, з якою не варто дуже рахуватися. — На що наплюй? — почувся ззаду.. чужий голос.. — Та хоч і на тебе, — одрізав зразу Грицько.. — Щоб не підслухувала. Думаєш, велика пані? (Мирний, І, 1954, 302); — Черевиків таки вона не діждеться, невелика пані, — пообіцяв Мирон (Стельмах, II, 1962, 22).

3. У старій Польщі, Литві, дореволюційній Україні і Білорусії — ввічлива форма звертання або називання стосовно до осіб жіночої статі привілейованих верств суспільства. От було тільки що зійдуться вони, зараз і почнуть якусь там ущипливу розмову між собою. — Е, — каже було наш старий, — е, пані-сусідко! Я б вас де полковником настановив! (Вовчок, І, 1955, 185); Ще перед ранішнім чаєм в столовій з’являлась пані Констанція незвичайно рухлива і енергічна (Коцюб., II, 1955, 250); // У сучасній дійсності — ввічлива форма звертання, згадування, звичайно до офіційної представниці чи громадянки іншої держави. [Мічурін:] Вельмишановні пані і вельмишановні пани.. Я трохи відкрив лише вузеньку щілинку в таємницю природи (Довж., І, 1958, 420); // Шаноблива форма звертання до жінки в усній народній мові. [Кобзар (заводе [заводить] пісню):] Наїхали до Марусі козаченьки в гості, — Марусенько пані! Чи є твій пан дома? (Мирний, V, 1955, 79).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 44.

Пані, ні, ж. нескл. Барыня, госпожа. Неначе пані превелика. Гліб. Сама Череваниха була пані ввічлива. К. ЧР. 39. При фамиліи, родственномъ или служебномъ титулѣ и пр. прибавляется изъ вѣжливости, какъ русск.: госпожа. Пані Барабашева, гетьманова молодая! АД. II. 5. Съ притяж. мѣст. или существительнымъ, указывающимъ на принадлежность мужчинѣ, кромѣ прямаго значенія, также: жена. Приїхала в своїм ридвані мов сотника якого пані. Котл. Ен. II. 39.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 92.