ПАМ'ЯТЬ

ПА́М’ЯТЬ, і, ж.

1. Здатність запам’ятовувати, зберігати і відтворювати в свідомості минулі враження. Пам’ять у мене була така, що лекцію історії, котру вчитель цілу годину говорив, я міг опісля продиктувати товаришам майже слово в слово! (Фр., І, 1955, 13); Не розуміючи того, що це втома і що ця втома ослабила пам’ять, він нарікав на себе, обзивав себе тупицею, нездарою (Тют., Вир, 1964, 52); Мав пам’ять добру він на речі й імена (Рильський, II, 1946, 142); // Здатність особливо добре запам’ятовувати що-небудь або користуватися якимось органом чуттів. Корегуючи вогонь, він рідко заглядав у таблицю стрільб, бо знав її майже напам’ять. Взагалі математична пам’ять у нього була розвинута надзвичайно (Гончар, III, 1959, 52); Музична пам’ять; Зорова пам’ять; Слухова пам’ять.

◊ Дай бо́же (бог) па́м’ять — уживається при зусиллі пригадати що-небудь. — Вона нагадує щось мені знайоме, — знову почав Проценко. — Я десь когось на неї схожу бачив. О-о, дай боже пам’ять (Мирний, III, 1954, 272); Коро́тка па́м’ять див. коро́ткий; Ку́ряча па́м’ять див. ку́рячий; Па́м’ять зра́джує кому — хто-небудь втрачає пам’ять, може припуститися помилки, неточності. — Подумайте ще і скажіть правду і про себе, і про Палилюльку. — Я ні разу не бачив його! — А може, вам зраджує пам’ять? — рівно допитувався слідчий (Стельмах, II, 1962, 227); Старе́ча (леда́ча і т. ін.) па́м’ять — погана здатність до запам’ятовування. [Калеб:] Гай-гай! стареча пам’ять! Виразно ж тут стоїть, що жаден майстер на судьбищах не має промовляти (Л. Укр., III, 1952, 77); В якійсь далекій стороні… В Німеччині… В Туреччині… Та ні! Таку ледачу пам’ять маю, Що й не згадаю (Гл., Вибр., 1957, 91).

2. Запас вражень, що зберігаються в свідомості і можуть бути відтворені. Скільки сягає його пам’ять у час дитинства — усе не вбачає він себе щасливим (Коцюб., І, 1955, 21); Тимофій забиває і заплішує кілочки в кроковку, а пам’ять його з усіх закутків викидає ту основу, на якій, мов павук, тримається Січкар (Стельмах, II, 1962, 35).

◊ Викида́ти (ви́кинути і т. ін.) з па́м’яті: а) забувати. Раїса почувала себе добре, немов викинула з пам’яті все неприємне (Коцюб., І, 1955, 330); б) (кому, рідко) примушувати кого-небудь забути щось. Скочив [соловей] як попарений.. і запищав не своїми голосами. Неначе хотів своїм лящанням викинути всім із пам’яті те, що зозуля вже обзивалася (Март., Тв., 1954, 176); Виліта́ти (ви́летіти) з па́м’яті див. виліта́ти; Вирина́ти (ви́ринути, майну́ти і т. ін.) у па́м’яті — несподівано пригадуватися. Виринало в пам’яті напівзабуте, про що чув од мами або од баби своєї (Коцюб., II, 1955, 275); В його пам’яті виринув давно вже забутий епізод, бачений ним колись на одному з вокзалів півдня (Тют., Вир, 1964, 161); Майнули в пам’яті Леонідові трагічні картини херсонського відступу минулого літа (Гончар, II, 1959, 415); Вріза́тися (запа́сти і т. ін.) у па́м’ять — дуже добре запам’ятатися. Не можу забути одного образу, який врізавсь мені у пам’ять (Коцюб., III, 1956, 26); Навіки у пам’ять запали Цей шерех його підошов, Цей погляд запитливий, очі (Бичко, Вогнище, 1959, 76); За па́м’яті чиєї — у період чийого-небудь свідомого життя. Колись давно, ще не за нашої пам’яті, приїхав на Волинську Україну десь з-під Варшави один польський пан-дідич в свій куплений на Волині маєток (Н.-Лев., І, 1956, 130); — Ще за моєї пам’яті сайгаки, тарпани у степах водились, а зараз — де вони?.. (Гончар, Таврія, 1952, 43); Зберіга́ти (зберегти́) у па́м’яті — пам’ятати. Так віриш: ці берези та ялини У пам’яті безмовній зберегли Його [Л. Толстого] ходу і погляд яструбиний З-під сивих брів (Рильський, III, 1961, 147); Зберіга́тися (зберегти́ся) у па́м’яті див. зберіга́тися; Па́м’ять се́рця — спогади про що-небудь дороге, близьке, незабутнє. Не почує тиша ця глибока Голосу твойого [твого], друже мій… Пам’ять серця, — о, вона жорстока, Та без неї тяжче, як при ній! (Рильський, III, 1961, 323); Перебира́ти (перебра́ти, перетру́шувати, перетруси́ти, перегорта́ти, перегорну́ти і т. ін.) у па́м’яті — пригадувати. Навколо була тиша. Дівчина перебирала в пам’яті своє життя (Дмит., Наречена, 1959, 8); Поки вона спокійно йде селом, ще і ще перетрушує в пам’яті всі оповідання, принесені людьми з скитка (Стельмах, II, 1962, 322); Я перегорнув у пам’яті всі дрібниці нашого приїзду, перебування у Варшаві — і холодний піт виступив мені на чолі (Досв., Вибр., 1959, 118); По (з) па́м’яті — як збереглося в спогадах; без звернення до писаного джерела. Його [оповідання] я по пам’яті пізніше написав українською мовою під назвою "Антін Вова" (Вас., IV, 1960, 39); Коли бесідник вичитав усе з того паперу, що в руках тримав, говорив далі з пам’яті, сварив і картав людей, що вони самі [у] тій кривді винні (Март., Тв., 1954, 115); По старі́й (да́вній) па́м’яті — під впливом колишніх, старих звичок. — Захотів на дурника хильнути, от і затягнув їх сюди, по старій пам’яті (Кучер, Трудна любов, 1960, 266); Людям всього радгоспу, всіх відділків (що вона їх по давній пам’яті ще зве хуторами) доводиться вічно жити під цим бентежливим гуркотом [літаків] (Гончар, Тронка, 1963, 12); Прихо́дити (прийти́) на па́м’ять — пригадуватися. — Ще така в мене собача натура, що як п’яний, то зараз добрішаю: хочеться що-небудь доброго зробити… і покійний тато, царство їм небеснеє, приходять на пам’ять… (Коцюб., 1, 1955, 440).

3. Згадка про кого-, що-небудь. Я не хотів, щоб пам’ять про мене була скаламучена для тебе почуттям якоїсь вини за собою (Л. Укр., III, 1952, 690); Підіймалася золота сонячна пляма все вище й вище, ронячи багатства в дорозі, і де пройшла, — лишила звуки і пам’ять по собі (Хотк., II, 1966, 238); Устин за це головою наклав, за громадську справу, виходить,.. що він герой і вічна пам’ять про нього однині житиме в народі (Головко, II, 1957, 337); // Те, що нагадує про кого-, що-небудь. Це [хата] ж єдина в мене пам’ять про Фросину залишилась (Стельмах, І, 1962, 179); На стіні, як пам’ять неповторна, сія мені будьонівський шолом (Сос., Поезії, 1950, 255); // чию. Згадка про померлого. Пам’ять павших, давших перемогу Ожива в возз’єднаній сім’ї (Криж., Під зорями.., 1950, 63); Всі народи могутнього Радянського Союзу свято шанують пам’ять великого Пушкіна (Корн., Разом із життям, 1950, 75).

◊ Ві́чна па́м’ять кому і без додатка: а) побажання, щоб завжди, вічно пам’ятали померлого. Батько твій був народним героєм, Твоя мати — краса чарувала окіл, — Вічна пам’ять їм з тихим покоєм! (Граб., І, 1959, 477); Вічна пам’ять загиблим бійцям (Ю. Янов., Вершники, 1939, 93); б) (церк.) заключні слова заупокійних служб. Як же заспівали "вічную пам’ять", так і сам [Наум] почувся, що йому якось-то стало легше на душі (Кв.-Осн., II, 1956, 88); Старий батюшка наприкінці парастасу підняв голос і голосніше покликнув "вічную пам’ять" небіжчикові (Н.-Лев., III, 1956, 8); В па́м’ять кого, заст.; На па́м’ять кому — на честь того, хто вже помер. Під фрескою мозаїка, що зображає цілу плетеницю містерій в пам’ять Адоніса (Л. Укр., II, 1951, 385); Прилучаю до сього й "Декілька пісень про Гайявату", що поміщено у збірникові на пам’ять Котляревському (Мирний, V, 1955, 419); Втра́тити (діал. затеря́ти і т. ін.) па́м’ять — не знати, що робити; розгубитися. Зойком панотця так Іван перелякався, що зовсім затеряв пам’ять. Стояв над панотцем і не знав, що діяти (Март., Тв., 1954, 222); На па́м’ять — для того, щоб пам’ятати, не забувати про кого-, що-небудь. Громадою при долині Його поховали І долину і криницю На пам’ять назвали Москалевою (Шевч., II, 1953, 56); Вже нема племінника Миколи.. Лиш на пам’ять, бідну і обдерту, його кепку мати береже (Сос., II, 1958, 481); Якось Хома виявив бажання, щоб Ференц змалював його на пам’ять нащадкам.. Художник охоче згодився і за кілька хвилин увічнив Хому на аркуші цупкого паперу (Гончар, III, 1959, 230); Приво́дити (приве́сти і т. ін.) до па́м’яті — виводити з стану задумливості, замріяності і т. ін. Я довго на горбику стояв, очима проводив материну постать.. До пам’яті привів мене окрик господаря: — Заснуло, чи що? Піди подивися, чого коні харапудяться (Ковінька, Кутя.., 1960, 24); Присвя́чений па́м’яті чиїй — зроблений, влаштований на честь того, хто вже помер. Спішу поділитися з Вами звісткою: цензура випустила врешті альманах, присвячений пам’яті Куліша (Коцюб., III, 1956, 230); Сві́тла (до́бра і т. ін.) па́м’ять — уживається для вираження позитивного ставлення при згадці про померлого. З світлою пам’яттю про чарівний образ Мате Залка прийшов тепер Юрко до мене (Смолич, Розм. з чит., 1953, 55); Доброму добра й пам’ять (Номис, 1864, № 4430); Сумно́ї (лихо́ї, недо́брої, чо́рної і т. ін.) па́м’яті хто, що — уживається для вираження негативного ставлення при згадці про кого-, що-небудь. Шкідливу, руїнницьку роботу провадили в нашій мові лихої пам’яті футуристи (Рильський, III, 1956, 65); Людяне ставлення до засланого поета [Т. Шевченка] дорого коштувало Бутакову. Він попав під нагляд чорної пам’яті "ІІІ відділу" (Рад. Укр., 19.ІІ 1966, 4); Шанува́ти (пошанува́ти) па́м’ять чию; Зберіга́ти (зберегти́) па́м’ять про кого — з повагою згадувати про кого-небудь. Сьогодні шануєм ми пам’ять Вождя, Вождя, і товариша, й друга (Сос., І, 1957, 145); [Мохаммед:] Хіба се гріх — пошанувати пам’ять людини, що була мені жоною? (Л. Укр., II, 1951, 337); Наш народ свято зберігає пам’ять про тих, хто у важкі роки боротьби з німецько-фашистськими загарбниками віддав своє життя за свободу і незалежність Батьківщини, (Ком. Укр., 2, 1967, 20).

4. Здатність розумно, тверезо мислити, міркувати; свідомість. Пітьма заступила очі, пам’ять покинула мене… (Фр., II, 1950, 17); Якось на грані між пам’яттю й непритомністю до його обважнілого розуму почали добиратись розрізнені голоси (Стельмах, II, 1962, 395).

◊ Без па́м’яті: а) забуваючи про все; дуже сильно. Дуже любив [батько] своє потомство.. Любив Гаву без пам’яті (Фр., III, 1950, 49); Юзя лежала в своїй кімнатці і без пам’яті ридала (Л. Укр., III, 1952, 662); — Не допускайте, щоб вода закипала. І на стартер не тисніть без пам’яті (Гончар, Тронка, 1963, 192); б) не усвідомлюючи чого-небудь; у несамовитому стані. Хворий лежить та без пам’яті хліб їсть (Номис, 1864, № 8136); Настя іде до човна й веде за руку Марусю. Маруся без пам’яті йде за нею і сідає у човен (Н.-Лев., II, 1956, 467); Сонми хмар скотилися, тисячею гармат ударив грім, блискавиця весь світ осліпила, і, крикнувши без пам’яті: "Мамо!! Мамо!!", впала нещасна женщина [жінка] на землю… (Хотк., II, 1966, 221); [Бу́ти] при па́м’яті — не втрачати свідомості. — Коли він опритомнів? — запитав батько Власівну. — Ще за дня, бідолашненький, ще за дня, як ми переносили його. І при пам’яті, і голосу не збувся, тільки не чує анічогісінько (Гончар, IV, 1960, 36); Прихо́дити (прийти́, дохо́дити, дійти́ і т. ін.) до па́м’яті: а) повертатися до свідомості після непритомності, зомління. Проминули день і ніч, ще один день і нова ніч, але Ант не приходив до пам’яті, весь у вогні лежав на помості, з грудей його виривались хрипи й свист (Скл., Святослав, 1959, 16); [Забрамський:] Після першої ж ін’єкції вона прийшла до пам’яті, .. обличчя стало рухомим і розумним (Коч., II, 1956, 116); б) (тільки док.) повернутися до спокійного, врівноваженого душевного стану; заспокоїтися. Пригорнув Іван до серця Олесю востаннє та й побіг. Тоді Олеся, як до пам’яті прийшла, схопилась — уже нема, далеко; тільки пил слідом клубочиться (Вовчок, І, 1955, 29); Під час отого розстрілу Вікторової фотокарточки, вчиненого .. [фашистським] офіцером, стара так перелякалася, що й досі не могла прийти до пам’яті (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 262); в) усвідомлювати що-небудь потрібне, виправляючи помилки. — Дякувати добрим людям, на правильну стежку стає. Прийшов до пам’яті. Ні світ ні зоря, а він, уже на ногах, на роботу поспішає (Цюпа, Назустріч.., 1958, 370).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 39.

Пам’ять, ти, ж.

1) Память. Май ти розум, май ти пам’ять в своїй головонці. Чуб. V. 349.

2) Память, воспоминаніе. Квітчина пам’ять буде свята вовіки поміж нами. К. (Хата, IX).

3) До пам’яти прийти. Прійти въ память, прійти въ себя. Тоді Олеся мов до пам’яти прийшла. МВ. І. 47.

4) На пам’яті стати. Припомниться. Тоді тобі усі діла на пам’яті стануть. Чуб.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 91.