ВИЛІТАТИ

ВИ́ЛІТАТИ, аю, аєш, док. Літаючи, пробути певний час у повітрі.

ВИЛІТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ЛЕТІТИ, ечу, етиш, док. 1. Летіти, покидаючи місце свого перебування або з’являючись де-небудь (про птахів, комах, літальні апарати і т. ін.). Сполохані горобці та голуби вилітали з.. стіжків (Н.-Лев., II, 1956, 197); Сич вилетів на полювання (Донч., II, 1956, 43); Вилетів з-за лісу літак, наче зупинився в повітрі, потім з нього скочило троє людей (Ю. Янов., І, 1958, 267); // Підніматися в повітря, відправлятися куди-небудь літаком і т. ін. — Сіробаба казав, що коли вперше без інструктора вилітаєш, то в повітрі співати хочеться (Гончар, Тронка, 1963, 14).

2. Стрімко підніматися в повітря. Високі стовпи диму вилітали з верхів у небо високо-високо (Мирний, II, 1954, 203); Вилетів з скирти крилатий огонь (Олесь, Вибр., 1958, 228); Ураз купа наскубаного пір’я, вихором вилетівши з кошика, розлетілась по всій кімнаті (Донч., III, 1956, 34).

3. перен. Раптово випадати з чого-небудь. — Гей ти, вайло! — гукала вона на неї, коли Гафійці ненароком вилітало з рук веретено (Коцюб., II, 1955, 31); З дзенькотом вилетіли десь шиби (Вільде, Сестри.., 1958, 476); // Несподівано вириватися, звучати (про слова, сміх тощо). — Ах! — вилетіло з уст Олі (Фр., II, 1950, 74).

◊ Виліта́ти (ви́летіти) з голови́ (з па́м’яті) — забуватися. — Іду до неї — знаю, що буду говорити, прийду — все з пам’яті вилітає (Стельмах, II, 1962, 354); І те, що вона хотіла сказати Каргатові, нараз вилетіло з голови (Шовк., Інженери, 1956, 46); Виліта́ти (ви́летіти) в трубу́ — зникати, не давши користі; марно витрачатися. — А я кажу — об’єднуватись [укрупнювати колгоспи]! Менше начальства буде, то й менше дурних трудоднів у трубу вилітатиме… (Збан., Переджнив’я, 1960, 240); Не пішла вона [спадщина] Лук’янові в руку: вилетіла в трубу (Гончар, Таврія.., 1957, 26).

4. перен. Дуже швидко вибігати, виїжджати звідки-небудь або кудись. Брати виносять з клуні пропахлу дьогтем і потом упряж, сокиру та пилку, і незабаром сани легко вилітають з двору (Стельмах, Хліб.., 1959, 74); Вона шарпнула полатаний мішок зо стола й вилетіла з ним із хати (Коб., III, 1956, 481); Люба кулею вилетіла в спальню (Собко, Справа.., 1959, 289); П’ятнадцять вершників вилетіли назустріч дивізії (Довж., Зач. Десна, 1957, 112).

5. тільки док., перен., розм. Бути звільненим з роботи, виключеним з навчального закладу. Мене вигнали з гімназії за політику (тоді нас вилетіло за те саме двадцять) (Стеф., II, 1953, 27); — Я тобі зараз покажу, — думав Мороз, швидко йдучи до свого кабінету, — зараз буде наказ, і вилетиш ти з роботи, аж гримітиме (Собко, Біле полум’я, 1952, 281).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 423.

Вилітати, таю, єш, сов. в. вилетіти, лечу, тиш, гл.

1) Вылетать, вылетѣть. Ластівки вилітають, годину обіцяють. Ном. № 309. Вилітали запорожці на лан жито жати. Шевч. 61.

2) Взлетать, взлетѣть на что. Курча часто вилітає на квочку. Грин. II. 20.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 167.