НАВОЗИТИ

НАВО́ЗИТИ, о́жу, о́зиш, недок., НАВЕЗТИ,́ зу́, зе́ш; мин. ч. наві́з, навезла́, ло́; док., перех. Привозити кого-, що-небудь у великій кількості. Зо всього світу навозили у замок найдорожчих напитків (Стор., І, 1957, 367); Хоч був тато грізний, а проте дуже нас жалував. Було як поїде в Київ, то й навезе нам гостинців хороших (Вовчок, І, 1955, 57).

НАВОЗИ́ТИ, о́жу, о́зиш, док., перех. За кілька заходів привезти що-небудь у великій кількості. — Якого хліба навозив!.. — подумав він із заздрістю, мало не з ненавистю до брата (Коцюб., І, 1955, 120); Бразд подивився навкруг, погладив свою бороду. — Це ж лісу скільки треба. Навозити й пустити за вітром? (Скл., Святослав, 1959, 21); — А в кого є чим, понавозили дерева, двори позавалювали. Твій батько, Грицьку, теж на цілу хату вже навозив (Головко, II, 1957, 497).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 39.

Наво́зити, жу, зиш, сов. в. навезти́, зу́, зе́ш, гл. Навозить, навезть. Дідова дівка навезла усякої всячини. Рудч. Ск. II. 58.

Навози́ти, жу́, зиш, гл. = Понавозити. Зо всього світу навозили у замок найдорожчих напитків. Стор. МПр. 67.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 472.