НАВАЛЮВАТИ

НАВА́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., НАВАЛИ́ТИ, валю́, в́алиш, док., перех.

1. Накладати, звалювати на кого-, що-небудь. Ви біжіть по підводу, під’їздіть, навалюйте ведмедя на гарбу, урочисто везіть додому (Вишня, II, 1956, 154); На санчата дрова навалили, Поховали вбитих — та й у путь (Воронько, Коли я.., 1962, 9); // перен. Покладати на кого-небудь щось обтяжливе. [Наталя:] У мене до вас маленька справа. [Ярчук:] Наваліть на мене хоч цілу гору… (Мик., І, 1957, 383).

2. Нагромаджувати, насипати що-небудь у великій кількості. Вже майже біля шкільного городу рилися в землі екскаватори, навалювали гори піску, чаділи їдким перегаром (Збан., Курил. о-ви, 1963, 195); Цілі гори дров навалили [селяни] коло кождої хати (Фр., VIII, 1952, 83); // безос. Снігу навалило вище колін (Сенч., На Бат. горі, 1960, 9).

3. тільки док., безос., розм. Скупчитися, зібратися у великій кількості. Навалило багато народу; Навалило молодиць стільки, що трохи дяка не задавили (Мирний, І, 1949, 300).

4. розм. Безладно, недбало кидати, накладати багато чого-небудь. [Шалімов:] Послухайте, товаришу Васильєв. Які це речі в моїй кімнаті? .. Навалили повну кімнату якихось ящиків (Коч., II, 1956, 9).

$ Навали́ти ва́лу — виготовити товсті нитки з клоччя.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 24.

Нава́лювати, люю, єш, сов. в. навали́ти, лю́, лиш, гл.

1) Наваливать, навалить.

2) Въ игрѣ въ карты (въ «віз» и пр.) класть одну лишнюю карту сверхъ той, которая покрыла. КС. 1887. VI. 464.

3) Навали́ти ва́лу. Приготовить толстыхъ нитокъ изъ пакли. (См. Вал.). Дочки валу повалили. МУЕ. III. 155.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 467.