НАБИВАТИ

НАБИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАБИ́ТИ, б’ю, б’єш, док.

1. перех. Наповнювати чимось, щільно втискуючи, вкладаючи всередину. Кирило.. витяг люльку і почав набивати (Мирний, III, 1954, 68); Давид заклопотано вбирав борошно: покладе совик, наб’є тугенько мішок і знов за совик береться (Головко, II, 1957, 40); Їдучи на цілину, я набив чемодан книжками й зошитами (Хор., Ковила, 1960, 16).

◊ Набива́ти (наби́ти) го́лову чим — заставляти сприймати що-небудь, запам’ятовувати щось у великій кількості (перев. непотрібне, зайве). [Ліза:] Я хочу стати знаменитою, щоб бути вартою мого Амедея, а ви набиваєте мені голову вашими стаккато, легато, модерато! (Коч., II, 1956, 159); Він умисно хотів набити собі голову цифрами та рахунками, щоби прогнати другі, погані думки (Фр., V, 1951, 219); Набива́ти (наби́ти) кише́ні див. кише́ня; Набива́ти (наби́ти) рото́к (шлу́нок і т. ін.) — їсти (перев. багато). Рання пташка роток набиває, а пізня очиці жмурить (Номис, 1864, .№ 11309); — То первісна людина мусила зрання й до ночі полювати, щоб чим-недудь набити свій неандертальський живіт, а для сучасної людини потрібен інший режим… (Гончар, Тронка, 1963, 113).

2. перех. Ударами, тертям об що-небудь і т. ін. робити якесь болісне пошкодження. Гарцюють [сини] та синці один одному набивають (Головко, II, 1957, 86); Учора середульший [син] узяв та з водовозки полетів сторчака додолу і набив чималу гулю на коліні (Мирний, V, 1955, 404); [Я ц ь к о:] Стовкла, бачу, Химка просо, Коли б не набити носа! (Крон., II, 1958, 95).

Набива́ти (наби́ти) но́ги — натруджувати ноги, багато ходячи. Неблизький світ Гетьманське. Набив [Чіпка] добре ноги (Мирний, І, 1949, 273).

3. перех. Ударами надівати, насаджувати на що-небудь. Бондар набиває обруч. Коваль насаджує шину (Горд., Дівчина.., 1954, 11); Солдати набили коси, розчистили перед кулеметами сектори обстрілу (Мушк., Серце.., 1962, 307); // Насаджуючи обручі і т. ін., робити або лагодити що-небудь. Старий, сивий Бондар набиває діжку, наспівує (Вас., III, 1960, 378).

4. перех. Те саме, що заряджа́ти 1. Увесь у червоному хлопець Рушницю свою набива (Л. Укр., IV, 1954, 94); — Набивайте пістолі й мушкети! — крикнула вона старому (Тулуб, Людолови, І, 1957, 108); Ще дві стрічки вистріляв Кравцов, але третю набити не встиг (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 321).

5. перех. Забивати, вганяти що-небудь у великій кількості. Хтось набив у землю прикорнів та ще серед них і залізяку завтовшки в руку встромив (Мирний, IV, 1955, 247).

6. перех. Прибивати що-небудь до чогось. — На науку [швець], правда, тугий був.. Показав, як каблук набивати, — ото й молоти рік по каблукові (Збан., Єдина, 1959, 139); На одну підметку матеріалу невистачило, і швець косячок набив (Трубл., І, 1955, 111).

7. тільки док.. перех. Ударами, побоями завдати болю. — Я вже тут чекаю, чекаю, аж мені нудно, а додому йти боюся, мати знов наб’ють (Л. Укр., III, 1952, 632); // перев. із сл. морда, пика, фізіономія і т. ін. Б’ючи по чому-небудь, спричинити біль. Вона сказала, що дуже сердиться і що коли-небудь вона мені наб’є фізіономію, якщо я не облишу її собаку (Сміл., Сашко, 1957, 182).

8. неперех., рідко. Проникати куди-небудь (про дощ, пил і т. ін.). У вікна вагона набивав дощ, навкруги було сіро — і в мене настрій був сірий (Десияк, II, 1955, 409); // безос. — Іди сюди, на сей бік: сюди не так дощем набиває (Мирний, III, 1954, 391).

9. перех. Убивати, знищувати велику кількість (людей, звірів, птахів і т. ін.). Пішов солдат на охоту, набив дичини, насилу довіз (Укр.. казки, легенди.., 1957, 218); — Що ви думаєте про смерть на війні? — Ми про неї не думаєм.. Ми думаєм про одне — як би побільше набити ворогів (Довж., III, 1960, 352).

10. перех. Розбивати, роздрібнювати велику кількість чого-небудь. Потому набив [Альоша] старого лимпачу.. і замісив глину (Мик.. II, 1957, 248); Набити скла; Набити каменю.

11. перех., текст. Вибивати на тканині певним способом якийсь узор.

◊ Набива́ти (наби́ти) оско́му див. оско́ма; Набива́ти (наби́ти) пи́ху — підносити чиюсь зарозумілість, гордовитість, пихатість. [Галя:] Не гукай [Печерицю], Дуню, а то ще, справді, подума, що такий нужний [потрібний]. Не набивай пихи бурсакові — у його її й так чимало (Мирний, V, 1955, 156); Набива́ти (наби́ти) ру́ку на (в) чому — набувати вправності, уміння, досвіду в чому-небудь. Кріпкі дід були, руку на житті набили (Вишня, І, 1956, 426); Набив руку в господарюванні; Набива́ти (наби́ти) собі́ ці́ну — підносити себе в очах інших, намагатися показати себе з кращого боку, ніж ти є в дійсності. Він малював страшні жахи.., ще більше набивав собі ціну, видаючи себе мало чи не рятівником радянських людей (Хижняк, Тамара, 1959, 153); Набива́ти (наби́ти) ці́ну — великим попитом піднімати ціну на що-небудь. Дачники в селі і на овочі, і на фрукти ціну набивають.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 12.

Набива́ти, ва́ю, єш, гл. сов. в. наби́ти, б’ю́, б’єш, гл.

1) Набивать, набить, наколачивать, наколотить. Бондарь відра набиває. Шевч. 540.

2) Набивать, набить, наполнять, наполнить. Як києм набито жидів в хаті. Чуб. І. 252.

3) Заряжать, зарядить. Набивати рушницю.

4) — черінь. Дѣлать подъ печи изъ глины или изъ глины со щебнемъ. Сим. 129.

5) Только въ сов. в. Побить, поколотить. За наше жито та ще нас і набито. Ном. № 4057.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 462.