ОСКОМА

ОСКО́МА, и, ж. Відчуття в’язкості в роті, а також неприємні больові відчуття на зубах від споживання чого-небудь кислого, терпкого. Хто кислиці поїв, а кого оскома напала! (Укр.. присл.., 1955, 162); Аркадій пройшов по кімнаті, взяв яблуко і з насолодою вкусив.. Яблуко захрумтіло, оскома приємно стягнула ясна (Коп., Тв., 1955, 260).

◊ Збива́ти (зби́ти) оско́му див. збива́ти; Зганя́ти (зго́нити, зігна́ти, зогна́ти) оско́му на кому — мститися кому-небудь за щось; зганяти злість. [Бурятинський:] З батьком, видно, знов за щось посварився [Пугач], а на організації оскому прийшов зганяти (Гончар, Партиз. іскра, 1958, 72); — Лежу й не встаю. Так усе болить. А тут ще батько сердиться, що ти в тюрмі, я нездужаю. Згонить оскому на мені, лає мене (Тесл., З книги життя, 1949, 79); Хотілося б зогнать оскому На коронованих главах. На тих помазаниках божих… (Шевч., II, 1963, 90); Набива́ти (наби́ти) [собі́] оско́му: а) спричинювати відчуття в’язкості в роті, а також неприємні больові відчуття на зубах від споживання чого-небудь кислого, терпкого. Ягоди були зелені і неймовірно кислі. Володя набив собі оскому, але з’їв їх усі (Донч., III, 1956, 337); Скільки можу, висовуюсь у вікно, бо за ним уже починають світлішати порічки. — Кортить зелепухами оскому набити? — розгадує тато мій намір (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 47); б) втрачати інтерес до чого-небудь; пересичуватися чим-небудь. [Любов:] Читала все, що під руку попадало..! [Ореcт:] Так і слід. Літературу, як і життя, треба знати з усіх боків. [Любов:] Зате, правда, набила оскому навіки (Л. Укр., II, 1951, 22); в) дуже набридати. Буває, що сни набивають оскому. Вертаючись, наче старці до вікон (Перв., II, 1958, 309); Поезія не набиває оскоми — приїдається одноманітність творчості письменника, а не її багатолика краса (Літ. Укр., 3.VІІІ 1962, 2); Тутешні ж набили оскому нам співи (Манж., Тв., 1955, 118); г) (з словами тільки, лише) досягати дуже незначних результатів у здійсненні яких-небудь намірів, бажань; вимушено задовольнятися чим-небудь малим, незначним. Своїми словами: "Ви мусите щось написати про гуцулів" забили Ви мені клин у голову, вони не дають мені спокою, тільки що я зробить годен за 10 днів? Тільки оскому наб’ю (Коцюб., III, 1956, 360); [Горнов:] А терпкою я здався їй кислицею: вже вона пробувала кусати мене з усіх боків, та тільки оскому набила (Кроп., І, 1958, 424); Оско́ма бере́ (бра́ла, взяла́) кого — хтось заздрісно або хтиво поглядає на кого-, що-небудь. Як вздрів [сотник] Пазьку, що прийшла на весілля дивитися, так.. аж оскома його узяла … (Кв.-Осн., II, 1956, 218).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 768.

Оскома, ми, ж. Оскомина. Кислиці поїла й оскома напала. Грин. III. 232. Адам ззів кисличку, а у нас оскома на зубах. Ном. А на ваші очі оскома. Лебед. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 68.

оско́ма — неприємне відчуття в роті, зокрема в зубах, від надто кислої їжі, питва («Адам з’їв кис­личку, а в нас оскома на зубах»); у Біблії — кара за гріхи, за неподо­лану спокусу, неприємні наслідки нерозважливого вчинку; той самий смисл мають і українські при­слів’я: «Хтось наївся квасу, а на мене оскома напала»; коли кажуть: «Ще мені на зубах оскома», то шкодують за вчиненим.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 423.