МЕЧ

МЕЧ, а́, ч.

1. Старовинна холодна зброя у вигляді двосічного прямого довгого клинка з рукояткою. З Чигирину По всій славній Україні Заревли великі дзвони, Щоб сідлали хлопці коні, Щоб мечі-шаблі гострили (Шевч., II, 1953, 42); Шляхтичі й лицарі замовляли собі шоломи і шаблі, вибирали.. коштовні ланцюжки чи то держаки й піхви до меча (Тулуб, Людолови, І, 1957, 7); * Образно. Крізь розбиту шибку Багров побачив сліпучі мечі прожекторів, які схрестила над морем ескадра (Кучер, Чорноморці, 1948, 26); * У порівн. Голови повернулись, і тривожно-жорстокі очі стрілись, наче мечі (Коцюб., II, 1955, 100); В неволі і ріс, і мучився Тарас, і на недолюдків — на звірів, як меч, він слово піднімав (Гонч., Вибр., 1959, 348); // чого, перен. Про те, що карає кого-, що-небудь. Хай упаде грозовий меч відплати, і в небо бризне зловорожа кров (Сос., II, 1958, 207).

◊ Вогне́м і мече́м див. вого́нь; Гостри́ти меч див. гостри́ти; Іти́ на кого — що (прихо́дити до кого) з мече́м: а) починати війну проти кого-небудь. Хто на землі наші Із мечем іде, — Голова у того Із плеча паде (Брат., Грудка.., 1962, 33); б) іти, приходити до кого-небудь, маючи ворожі, недружелюбні наміри. — Ну от, бачите, дідусю, — ваш син приходив до нас з мечем, а мій тато послав мене до вас з добрим словом (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 210); Підня́ти меч — почати війну, бій з ким-небудь; піти проти когось. — Перш ніж підняти меч, мусимо показати Росії, хто ми [юнкери] такі, що ми несемо з собою (Гончар, II, 1959, 207); Схрести́ти мечі́ — вступити у бій, боротьбу, суперечку, змагання. [Ольга Антонівна:] Я скажу, що тебе нема, що ти хворий. [Лисенко:] Ні, не треба… Я прийму бій. Все одно з ними треба колись схрестити мечі (Мокр., П’єси, 1959, 289); Узя́ти меч у ру́ки — підготуватися, бути готовим до війни, боротьби. — Ми закликаємо кінчати війну, а самі візьмемо меч у руки? Це — небезпечний експеримент (Смолич, Мир.., 1958, 225).

2. заст. У старовинному весільному обряді — прикрашена квітами, стрічками і т. ін. шабля, яку тримала в руках світилка. Світилочці зробили меч, як таки водиться на весіллі: нав’язали ласкавців, чорнобривців, васильків і позолоченої шумихою калини і свічечку ярого воску засвітили (Кв.-Осн., II, 1956, 94).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 697.

Меч и міч, меча, м.

1) Мечъ. Яким мечем махає, такою путтю й погибає. Ном. і наш ясен міч твоєї головоньки не йме. АД. Голий як міч, гострий як бритва. Ном. № 1526. А позад війська мечем махає. Чуб. Під меч положити. Изрубить. Скочу-поскочу за тими турки, гой як здогоню — під меч положу. Kolb. І. 101.

2) Сабля, украшенная цвѣтами, шумихой, пучкомъ калины, съ горящей свѣчей, обвязанная платкомъ, — употребляется въ свадебномъ обрядѣ и находится въ рукахъ світилки. Иногда сама сабля отсутствуетъ. Світилочці зробили меч, як таки водиться на весіллі: нав’язали ласкавців, васильків і позолоченої шумихою калини і свічечку ярого воску засвітили і меч обв’язали, і світилочку перев’язали рушниками. Кв. І. 111. Ум. Мечик.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 421.

меч = міч —

1) старовинна хо­лодна збро́я (див.) у вигляді двосіч­ного прямого довгого клинка з рукояткою; меч був емблемою суду, символом князівської влади; на мечі присягалися (за Олега прися­га зброєю вже була «твердою при­сягою»); разом з тим у народній символіці меч символізує війну, підступність, віроломність, тому кажуть: «Не злий чоловік від кала­ча, але від меча», «Хто грається з мечем, грається з чортом», і ще застерігають: «З мечем прийдеш — від меча й погибнеш». Яким мечем махає, такою путтю й погибає (М. Номис); Заревли великі дзвони, Щоб мечі-шаблі гострили (Т. Шевченко); Голий, як міч, гострий, як бритва (М. Номис);

2) у старовин­ному весільному обряді — прикра­шені квітками, стрічками і т. ін. шабля чи палиця, застромлена в окраєць хліба; тримала в руках сві­тилка як символ влади в обряді. Світилочці зробили меч, як таки во­диться на весіллі; нав’язали ласкавців, чорнобривців, васильків і позоло­ченої шумихою калини і свічечку ярого воску засвітили (Г. Квітка-Основ’яненко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 361-362.