МАРЕНА

МАРЕ́НА¹, и, ж. Трав’яниста рослина з жовтими квітками та грубим кореневищем, з якого добували червону фарбу. Синтетичні барвники повністю витіснили природні: і культура вайди, що давала індиго, і [культура] марени, з якої добували алізарин, поступово зникли (Наука.., 11, 1965, 25).

МАРЕ́НА², и, ж. Річкова риба родини коропових; вусач. У марени, яка населяє ділянки наших південних рік із швидкою течією, отруйливими бувають яєчники під час дозрівання статевих клітин, а також ікра (Наука.., 7, 1956, 27); — Колись так ловили, що насилу було додому дотириш [дотягнеш]… Лящ — по пуду! Коропи — по пуду! Марена — по пуду! (Вишня, І, 1956, 155).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 626.

Маре́на, ни, ж.

1) Чучело, которое дѣлаютъ въ праздникъ Ивана Купала. Чуб. III. 193.

2) Раст. Rubia tinctorum. ЗЮЗО. І. 134. Ум. Маренка. маренка пахуча. Раст. Asperula odorata. ЗЮЗО. І. 113

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 406.

Маре́на —

1) у староукраїнській і слов’янській міфології — спочат­ку богиня весни, яку пов’язують із Купайлом, навіть називають його дружиною (часом пов’язують її та­кож з Мокошею); її пам’ять свят­кували двічі на рік (1 березня — старовинний Новий рік і 23 черв­ня/7 липня — Купайло); свято за­звичай відбувалося над водою (звід­си й назва); згодом богиня переро­дилася в уяві народу на богиню зла, темної ночі, страшних снови­дінь (див. ще Мара́ 2), привидів, хвороб, мору (пop. форму Морена), смерті; за повір’ями, як донька Чорнобога вона сіє на землі чвари, недуги, вічно ганяється за боги­нею неба Колядою, намагаючись перешкодити народженню нового сонця та встановити вічну ніч; що­весни слов’яни робили опудала Ма­рени і спалювали їх або топили у воді; в уяві українця Марена зали­шилася образом підступної жінки-чарівниці, а то й смерті, тому й до­сі спалюють її опудало на христи­янізоване свято Івана Купала; при цьому співають: «Ходили дівочки Коло Мариночки, Коло мого Вудола — Купала! Гратиме сонечко на Йвана! Напрацювався Йван, Та у воду впав. Купала під Івана!»; пop. ще слова пісні: «Ой на Йвана на Купала, Там Марія в воду впала» і приспіву: «Потонула Маринонька, потонула»;

2) див. Купа́йла 3.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 353.