ЛІСОВИК

ЛІСОВИ́К, а́, ч.

1. розм. Той, хто живе в лісі або займається лісовим промислом, полюванням. Григорій Григорович Андрусяк — спадкоємний лісовик.. З дитинства чув шум смерекових борів.., знав у горах назву кожної травиці, кожного дерева, чагарника (Літ. Укр., 31 .VII 1962, 2); Він, Аркадій Валеріановий, мусить з своїх лісових хуторів зігнати селян, ..і лісовики, і селяни, що приїздять до них, підточують його багатство лісокрадством (Стельмах, І, 1962, 289); // Партизан, що діє в лісах. Колись, при денікінцях, і влітку, і восени в оцім лісі по ярах вони жили лісовиками. Увесь ліс шумів од них — партизанів (Головко, II, 1957, 19); Третій рік з сідла не сходить, до безсоння звик. І страшний для окупантів грізний лісовик (Шер., Дорога.., 1957, 78); // Той, хто працює в галузі лісівництва. Держава оснастила лісовиків найновішою технікою (Рад. Укр., 15.V 1963, 2); Щоб вітер не вигриз зубами молоді насадження, лісовики виставили біля них захисні щити, сплетені з лози та очерету (Вол., Місячне срібло, 1961, 309).

2. Міфологічна істота, яка, за уявленням багатьох народів, жила в лісі. Очі [молодого хлопця] світились таким тихим, таким мрійним світом, неначе вони ще й теперечки бачили лісовиків з зеленими бородами (Н.-Лев., І, 1956, 587); Слов’яни вірили, що в кожному лісі був свій лісовик, від якого залежала удача на полюванні (Іст. СРСР, І, 1956, 35).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 524.

Лісови́к, ка, м.

1) Житель лѣсовъ. Н. Вол. у. Може він поїхав до казаків-лісовиків. Левиц. І. 198.

2) Лѣсникъ, лѣсной сторожъ. Скіпається до лісовика: нащо ти мою корову заняв? вона не була в шкоді. Новомоск. у.

3) Лѣшій. Чуб. І. 191.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 370.

лісови́к = [по]лісу́н — у дохрис­тиянських віруваннях — господар лісу, його дух, звичайно злий, не­чистий; живе у кронах густих або в дуплах сухих дерев; ночами дико верещить, стогне і лякає людину; все в лісі слухається лісовика; для людей небезпечний, може замани­ти в непрохідні нетрі; коли в лісі б’ються полісуни, здіймається ве­лика буря; зображують його по-різному; пop. в «Лісовій пісні» у Лесі Українки: «Лісовик — малий, бородатий дідок, меткий рухами, поважний обличчям. У брунатно­му вбранні барви кори, у волохатій шапці з куниці», (хоч лісовик ні­бито недобрий до людей, але, як говорить Леся Українка, «треба тільки слово знати, то й в лісовику може уступити душа така самісінь­ка, як і наша»); у Б. Грінченка: «В лісі живе полісун. Ходить з вели­кою пугою, бо він — вовчий бог. Де війна, то він туди й турить їх на прокорм… Такий, як чоловік, тіль­ки великий, як дерево. І від нього тіні нема: усе має тінь, а він ні»; у В. Короленка: «А на вигляд він та­кий, як верба стара, що стоїть на болоті. І волосся, як суха омела, що росте на деревах, і борода така ж, а ніс здоровий, як ґирлига, а пика огидна, ніби лишаями поросла»; див. ще амі́нь 1, ліс, ма́вка 2. Над пущею спека стоїть, а долі, де спіють брусниці, лісун самотою лежить (М. Драй-Хмара).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 339.