МАВКА

МА́ВКА, и, ж.

1. Казкова лісова істота в образі гарної голої дівчини з довгим розпущеним волоссям; лісова німфа. Мавки з зеленими косами гойдаються на березових гілках (Фр., IV, 1950, 473); [Мавка:] Я — Мавка лісова. [Лукаш: ] А, от ти хто! Я від старих людей про мавок чув не раз (Л. Укр., III, 1952, 198); На деревах мавки в русальну ніч позбиралися та й спробували були зачепити Михайлика, але хлопець того й не відчув, бо ж над закоханими навіть нечиста сила не владна (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 334); * Образно. Та пісня шелестіла травкою, Торкнулась хвильки озерця, І тихо промайнувши мавкою, У наші увійшла серця (Ющ., Люди.., 1959, 55); * У порівн. Ти снилась, морилась і мрілась, Як мавка в синьому диму (Мал., Звенигора, 1959, 163).

2. рідко. Те саме, що руса́лка; водяна німфа. Ущухнуло море, і хвилі вляглися; Пустують по піні мавки (Греб., І, 1957, 83).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 587.

Ма́вка, ки, ж. Дитя женскаго пола, умершее некрещеннымъ и превратившееся въ русалку. Чуб. III. 186. Мавко, мавко! на тобі полинь та мене покинь. О. 1862. IX. 31. См. Навка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 395.

ма́вка (пестливе — ма́вочка) = на́вка = ня́вка —

1) за народними уявленнями — дитя жіночої статі, що вмерло нехрещеним і перетво­рилося на руса́лку (див.); водяна німфа. Мавко, мавко! на тобі по­линь та мене покинь (приповідка); Ущухнуло море, і хвилі вляглися; Пустують по піні мавки (Є. Гре­бінка);

2) = лоскі́тниця = лоскоту́ха — у народних повір’ях — казко­ва лісова істота в образі голої гар­ної дівчини з довгим розпущеним волоссям; лісова німфа; мавки гойдаються на віттях дерев, мов у колисці, розчісують своє довге зе­лене волосся, співають, водять ве­селі танки; заманюють хлопців своєю вродою і чарами і залоскочують їх до смерті, тому їх ще звуть літа́вицями; особливо небезпечні вони для стрічних у ніч Зелених свят; відворотним зіллям проти мавок є полин; мавку описала Ле­ся Українка у своїй «Лісовій пісні», а також Б. Харчук у «Волині»: «Мавка замовкає перед грізним поглядом дідугана-лісовика, якщо він розсердиться. Вона не має пра­ва не коритися йому — верховоду й володарю лісу: йому кланяються потерчата, і дерева перед ним шапки знімають». Мавки з зелени­ми косами гойдаються на березових гілках (І. Франко); Я від старих людей про мавок чув не раз (Леся Українка); А серед ночі, в тихий час, Тут мавочки гуляють у таноч­ку (Л. Глібов); Василько не вірив у нявок, та йому здавалося,.. що вони крали молоко з-під корів і робили всяке інше лихо людям (А. Турчинська).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 347.