ЛАСТІВКА

ЛА́СТІВКА¹, и, ж.

1. Перелітний птах ряду горобцеподібних з вузькими гострими крилами, стрімкий у льоті. Ластівки вились над ставком і от-от не черкались крилом блискучої хвилі (Коцюб., І, 1955, 40); Лаштуються відлітати Щороку сині ластівки (Рильський, Сад.., 1955, 22); * У порівн. Дочка — як ластівка: пощебече, пощебече та й полетить (Укр.. присл.., 1955. 128).

2. перен., розм. Ласкава назва дівчини або жінки. — Е, дочко,— каже старий,— любих гостей до хати просять, а ти тут в’єшся. Йди, моя ластівко! (Вовчок, І, 1955, 72); — Ненько моя, ластівко моя! Десь ти багато горя зазнала, десь ти багато сліз вилила, що не схотіла на цім світі жити (Н.-Лев., II, 1956. 248).

◊ Пе́рша ла́стівка — про перші ознаки появи кого, чого-небудь. Одною з перших ластівок української прози про людей комуністичної праці став роман "Серце мого друга" Д. Бедзика (Рад. літ-во, 5, 1962, 15).

ЛА́СТІВКА², и, ж., розм. Те саме, що ла́стка.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 452.

Ластівка, ки, ж.

1) Ласточка, Hirundo urbica. Ластівки вилітають, годинку обіцяють. Ном. № 309. Употребляется какъ ласкательное слово, особенно въ формѣ уменьш., по отношенію къ женщинѣ, которая въ поэзіи постоянно сравнивается съ ласточкой. Дівчино моя, переяслівко, поцілуй же мене, моя ластівко! Н. п. Челядонько, ластівонько, годуй ти дитину! Коцип. Прокинься, моя ластівочко. Шевч. 317. Ся як ластівка літала в сінцях і в коморі, прибірала коло столу, поралась на дворі. Мкр. Н. Сподівалась невісточки як ластівочки собі на втіху. МВ. ІІ. 12. А в нашій стороні красні дівки, як ластівки, а тут — як ворони. Чуб. V. 20.

2) Четыреугольный кусокъ матеріи, вставляемый въ рубахѣ или другой одеждѣ подъ мышками.

3) Одинъ изъ кусочковъ сукна, преимущественно краснаго, вшиваемыхъ въ свиткахъ у таліи вверху усів. КС. 1893. XII. 449.

4) Названіе игръ: а) дѣтской, состоящей въ попаданіи палками въ брошенную вверхъ палку. Камен. у. б) дѣвичьей, съ пѣсней. Грин. III. 115. Ум. Ластівонька, ластівочка. Да ластівочка да купалася, да на бережку да сушилася! Чуб. V. 9.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 346.

ла́стівка (зменшено-пестливі — ла́стівочка, ла́стівонька, ластовеня́ = ластів’я́ — пташа ластівки; зменшено-пестливі — ластове­ня́тко, ластів’я́тко) —

1) перелітний птах ряду горобцевих з вузькими гострими крилами, стрімкий у льоті; «чиста» пташка, провісниця весни, пробудження, відродження («Прилетіла ластівонька, сіла собі край віконця, Стала собі щебета­ти, Господаря викликати: — Вий­ди, вийди, господарю, Подивися на кошару, Чи всі вівці покоти­лись, Чи ягнички породились»); закликаючи весну, дітки вибігали на пагорби, приказували: «Летіть, соловейки, на нашу земельку, спі­шіть, ластівоньки, пасти корівонь­ки, летіть, сизокрилі, — ви всі нам милі»; своїм щебетанням під стріхою сповіщає господарям, що в господарстві трапилося доброго (корова отелилася, кобила ожере­билася, рій пороївся), — як Божу милість, господареву радість; з цим птахом пов’язаний ряд народ­них повір’їв і прикмет; оселю­ючись на хаті, птахи приносять їй щастя; взагалі скрізь, де ластівка покладе собі кубельце, там буде добро; застерігають: «Не руйнуй ластівчиного гнізда, бо хату спа­лить» або пророкують: «Ластівка б’ється об вікно — буде звістка (будуть гості)»; ластівка, яка влітає в хату, віщує смерть; її невільно брати до рук, а хто візьме, того об­сяде ластови́ння (див.);на Семена ластівки ховаються по криницях; за християнською легендою, лас­тівка була при розп’ятті Христа і крала цвяхи, якими його хотіли прибити, тому Бог її шанує; у ве­сільних піснях ластівка символізує матір; у деяких народних піснях вона символ Божої Матері («Ой на Дунаєчку на бережку Там ласті­вочка да купалася, То не ластівоч­ка, то Божа Мати»), дівчини («В нашій стороні красні дівки, як ластівки»); птах символізує також дружину, сестру; з поведінкою ластівки пов’язують народні при­кмети про зміни в погоді, — «коли ластівки низько літають, буде дощ», «ластівки високо літають — на погоду»; з появою ластівок на­весні пов’язують пору польових робіт: «Ластівки прилетіли — час сіяти просо»; в народних прикме­тах ранні ластівки віщують щасли­вий рік; див. ще Явдо́хи день 1. Ластівки вилітають, годинку обіцяють (М. Номис); Ластівка день почи­нає, а соловей його кінчає (приказ­ка); Ластівка весну починає, осінь закликає (приказка); Да ластівочка да купалася, да на бережку да суши­лася! (П. Чубинський); Ліплять гнізда ластівки, ластівки-будівники. Подивіться, скільки хат для майбутніх ластів’ят! (Г. Бойко);

2) уживається як ласкава назва (особливо пестливі форми) дівчи­ни або жінки. Дівчино моя, переяслівко, поцілуй же мене, моя ластів­ко! (пісня); Прокинься, моя ласті­вочко (Т. Шевченко);

3) народна дитяча гра, яка полягає в тому, щоб улучити кількома палицями в підкинуту вгору іншим гравцем палицю, а також народна дівоча гра-хоровод, супроводжувана піснями.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 328-329.