КУЧКА

КУ́ЧКА¹, и, ж., рідко. Зменш. до ку́ча¹. Вже скільки він не потрощив [поїв] корінців [хріну], а кучка ні трошки не позначилась (Кв.-Осн., II, 1956, 477); Парубки зібрались у кучку і впівголоса співають якоїсь пісні (Крон., II, 1958, 401).

Могу́тня ку́чка — група прогресивних російських композиторів другої половини XIX ст., що боролися за розвиток національної музичної культури. І передвижники, і «могутня кучка» войовничо боролися, маючи такого глашатая, як Стасов, за життєву правду, за реалізм (Рильський, III, 1956, 12).

КУ́ЧКА², и, ж. Зменш. до ку́ча². Хата, до котрої ми зайшли, то була напіврозвалена стара кучка, житло старого діда жебрака (Фр., І, 1955, 70).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 424.

Кучка, ки, ж.

1) Ум. отъ куча.

2) мн. Кучки. Еврейскій праздникъ кущей, а также и самыя устраиваемыя тогда кущи. Було ж близько жидівського свята кучок. Єв. І. VII. 2. Горобці в очерет, а жиди в кучки. Ном. № 903.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 335.