КУЦИЙ

КУ́ЦИЙ, а, е.

1. Недостатньої довжини; короткий (про одяг і т. ін.). Ой гуць-гуці! сорочечки куці; будем робити, щоб приточити (гуцаючи дитину) (Номис, 1864, № 9259); Ой ти козаче чорноусий! Чого в тебе жупан куций? (Сам., II, 1958, 16); Просто з роботи зайшов Пузанов — в мазуті, в куцій обтріпаній своїй шинелі (Гончар, IV, 1960, 76); Піл був таким куцим, що на ньому тільки й можна було спати, скрутившись клубком (Стельмах. Хліб.., 1959, 215); // Про деякі частини тіла. Вгляділа [Олеся] його куций ніс і смуглявий вид і зітхнула (Н.-Лев., III, 1956, 128); Варивон хитрувато закручував куцими пальцями цигарку (Стельмах, II, 1962, 326); Була куца, як робити, Була довга, як просити, У нього рука (Нех., Казки.., 1958, 35).

2. Короткий або обрубаний (про хвіст). Зачепившися за дріт куцим хвостом, колисався [чорт] на йому (Сам., II, 1958, 236); У всьому корова як корова — і ноги на місці, і роги круті, а ось хвіст — куций (Донч., VI, 1957, 143); Коник, запряжений у лінійку, тюпав собі потиху, відганяючись куцим хвостом від набридливих мух (Тют., Вир, 1964, 73).

3. Те саме, що куцохво́стий. Приймакові так, як тому куцому собаці (Барв., Опов.., 1902, 317); Куце й нещасне мале зайченя В кожному вірші танцює щодня (С. Ол., Вибр., 1959, 173); // у знач. ім. ку́ций, цого, ч. Тварина з коротким або обрубаним хвостом. Далеко куцому до зайця! Заєць стрибає, куций бігає, та не поймає (Номис, 1864, № 5436); — А щоб була доладна рада,— Пускать на раду всіх хвостатих, А куцих не пускать (Гл., Вибр., 1957, 89); — Збирався куций іти на ведмедя, та з переляку подох,— сказав Берник (Мур., Бук. повість, 1959, 121); // Чорт. [Сестра Серахвима:] В садку, як рвонеться вона [Юліана], видно куций їй силу придав таку, що ми так і розскочилися з сестрою Мархвою (Мирний, V, 1955, 116); — Ти де, дівчисько, так свою пику засмальцювала? — пожартував Гнат. — У самісінькому пеклі, бігала до куцих, щоб вони прийняли тебе в свою компанію,— зі сміхом відскакує від нього наймичка (Стельмах, II, 1962, 347).

4. Який триває недовго; короткочасний. Звичайно, Євфросинія Лук’янівна розуміла Євгенію Кузьмівну з її куцим вдовиним щастям (Сенч., Опов., 1959, 130); — Вже вечір,— схаменулася Леся з почуттям страху в серці. День тепер куций, мов заячий хвіст (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 97).

5. розм. Низького зросту; малий. Нема ні пекла, ані раю. Немає й бога, тілько я! Та куций німець узловатий (Шевч., І, 1951, 332); Найбільше уподобався їй Пищимуха. Чи, може, через те, що вона була куца, а він — саженного росту (Мирний, IV, 1955, 361); З куцої Тоськи виявився неабиякий гребець, навіть проти води (Смолич, Мир.., 1958, 35).

6. перен., розм. Надто обмежений; недостатній. Нині ми дістали врешті закон про волю друку. Хоч який він там поганенький та куций (відноситься лише до періодичних видань), а все ж для нас він має велике значення (Коцюб., III, 1956, 285); Розквіт демократії в соціалістичних країнах і все більше згортання й без того куцої демократії в країнах капіталізму — такі дві протилежні лінії в політичному розвиткові сучасного світу (Ком. Укр., 5, 1966, 28).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 422.

Куций, а, е.

1) Короткій, кургузый. Козаченьку чорноусий, чому в тебе жупан куций? Мет. 114.

2) Малорослый. Повибігали якісь панночки, куці та бистрії, як сороки. МВ. І. 112. Да й не був він куций, то б то на зріст малий. Г. Барв. 306. Куца баба. См. Баба.

3) Короткохвостый, безхвостый. Такий я добрий куций, як ти з хвостом. Чуб. I. 260. Пускать на раду всіх хвостатих, а куцих не пускать. Гліб. Далеко куцому до зайця! Посл.

4) Чортъ. Куцим або куцаком звуть у нас того, хто в пеклі грішників припікає. Г. Барв. 306. Ум. Куце́нький. У других дочки і в двадцять років ходять в куценькій сукні. Левиц. І. 140. Дивись згодя: гуляє неборак в Охрімовій куценькій свитці. Гліб. 48.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 334.

ку́ций —

1) тварина з коротким або відрубаним хвостом; також цу­цик, песик; об’єкт гумору, іронії, кпинів: «На тобі, куций, пасок, щоб і ти знав, що Великдень», «Піймав куцого за хвіст», «Схаме­нувся куций, як хвоста не стало», «Куций безхвостого не догонить». Далеко куцому до зайця! Заєць стрибає, куций бігає та не поймає (М. Номис); Пускать народу всіх хвостатих, А куцих не пускать (Л. Глібов); Кому скрутиться, а ку­цому змелеться (П. Чубинський);

2) = куца́н = куца́к = куць — народ­ні назви замість табуйованого най­мення чорт, пop. у Панаса Мирно­го: «Дійшло вже до того, що ніхто вже Вареника не щитав і за чолові­ка, а так таки за самісінького куцо­го. Дехто помітив і невеликі рожки на голові в нього, як стригли в прийомі»; у Б. Грінченка: «Тільки ви, пане (він чортихається), не ви­пускайте дорогою отих куцаків… А то як нападуть на мене, то нікому буде вас проводити»; у «Лісовій пісні» Лесі України фігурує Куць, чорт, що любить заїжджувати ко­ней, тому господарі цапа чорного тримають при стайні, щоб тому було на чому їздити; Куць заува­жує: «Я блискавкою лечу було на цапі, а коняки стоять собі спокій­но»; об’єкт гумору: «Чоловік ста­вив свічечки в церкві, а, дійшовши до св. Михайла, приліпив йому одну, а куцанові другу. — Не ліпи, — кажуть, — там! — Мені наказу­вав батько і того мов не гніви, і того не дражни». Куцим або куцаком звуть у нас того, хто в пеклі грішників припікає (Ганна Барві­нок);

3) ку́ца ба́ба див. ба́ба 9, пі́жмурки.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 324-325.