КУСНУТИ

КУСНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і неперех., розм. Однокр. до куса́ти 1, 2, 4, 5. Обідали.. Ніяких розмов: лусне десь по лобу ложка, хтось із малих кусне сусіда за вухо (Вас., Вибр., 1950, 235); Він, Патресов, ще не склав зброї. О, в нього ще гострі зуби, і він доходить часом до божевільного стану від думки, що не має сили й змоги куснути (Донч., II, 1956, 85); Мухобій згріб у жменю шматяру рибини,.. куснув білого, розвареного риб’ячого м’яса (Загреб., День.., 1964, 80); * Образно. Залізний ніс, а хвіст вербовий, У рот їй пальці не кладіть: у лісі дуб який здоровий, А як кусне — і той кричить (Гл.. Вибр., 1951, 219).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 416.

Куснути См. Кусати.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 332.