КУЛАК

КУЛА́К, а́, ч.

1. Кисть руки з зігнутими і притиснутими до долоні пальцями. На пні сиділа молодиця, Підперши щоку кулаком (Бор., Тв., 1957, 55); — Отаким нам треба бути,— стисне й покаже тугий, як вилитий, ковальський кулак,— а ми поки що он які,— розіжме кулак зовсім (Головко, II, 1957, 408); Калина ловить у клітці гарненького чижика і питає, скільки у хлопця грошей. Той розтулив кулак і показав карбованця (Коп., Як вони.., 1961, 24); * У порівн. Гливи такі, як кулак (Номис, 1864, № 14034); Попенко, запихаючись булкою на увесь рот, так що за обома щоками його наче два кулаки стриміло, усміхнувся очима (Мирний, І, 1954, 331); // Про кисть руки, стиснену для удару. Я мав нечоловічу силу; кулаком, як довбнею, вбивав вола, здержував у млині шестірню (Стор., І, 1957, 349); Навіть в сні його [наймита] лякає Газдівський кулак! (Фр., XIII, 1954, 180); * Образно. — Вчора більше кулаки говорили.. А в кулаці небагато розуму (Стельмах, І, 1962, 543); // перен. Про удар стиснутою кистю руки. Він не давав наплювати собі в кашу, сам себе обстоював і за кожний кулак віддавав з процентом (Коцюб., І, 1955, 441); — Ну, давай навкулачки, — сказав Тарас, засукавши рукави. — Подивлюся я, що за митець у кулаці (Довж., І, 1958, 218).

◊ Би́ти в кулаки́; Ударя́ти (уда́рити) кулако́м об (в) кула́к — погрожувати кулаками. Вона знову починала кричати, сваритись, у кулаки бити (Мирний, IV, 1955, 82); Крикнула, аж завищала Кайдашиха і вдарила кулаком об кулак під самим носом у Карпа (Н.-Лев., II, 1956, 299); Олександра скочила до Гната і вдарила кулаком в кулак (Коцюб., І, 1955, 29); Зати́снути в кула́к див. затиска́ти; Збира́ти (зібра́ти) си́ли в кула́к; Збира́тися (зібра́тися) в кула́к — збирати всі сили, всю волю. Краще нехай сам вистоїть, сам збере в один кулак свої сили, переконається у своїй правоті (Рибак, Час.., 1960, 497); Іноді Чернишеві здавалося, що ворогові зараз видно все, до зірки на його пілотці.. А переборовши химеру, зачувши поблизу знайоме сопіння, знову збирався весь у напружений кулак і повз далі (Гончар, III, 1959, 49); Ки́датися (ки́нутися, со́ватися, су́нутися) з кулака́ми (кулако́м) до кого, на кого— намагатися побити кого-небудь. Захлипу ючись потоком лайки, кинулась [матушка] із кулаками на «зухвалу вчительку» (Коцюб., І, 1955, 307); Хомашенко з кулаками кинувся до Василя, але шлях йому перегородив Михась (Чорн., Потік.., 1956, 279); До неї з кулаком совався [Бахус] (Котл., І, 1952, 97); Кайдашиха кричала й совалась з кулаками до Палажки (Н.-Лев., 11,1956, 339); На кулаки́ виклика́ти — викликати на бійку. На кулаки став викликати [Дарес] І перебійця визивати. Кричав, опарений мов пес (Котл., І, 1952, 93); Позіха́ти в кула́к — приховувати позіхання. Панна Анеля куталась в хустку, позіхала в кулак і на мене не звертала уваги (Коцюб., II 1955, 248); Пока́зувати (показа́ти) кула́к; Грози́ти (свари́тися) кулако́м (кулака́ми); Трясти́ (труси́ти, трусну́ти) кулако́м (кулака́ми) — робити погрозливий жест (погрозливі жести). Охоплений нових надій тремтінням — А смерть уже начоло клала знак, — Він небу, гордий, показав кулак (Рильський, І, 1960, 329); Багато людей схоплюється на лавки, грозять кулаками. Чутно тільки найдужчі голоси (Л.Укр., II, 1951, 530); — Я тобі позаглядаю, — свариться кулаком їй услід Прокіп (Тют., Вир, 1964, 20); — Все-таки я їм не здамся! — труснув кулаками Руденький: що їм таке я, насмішка? (Тич., І, 1957, 237); Смія́тися (пхи́кати, пхи́кнути) в кула́к — приховувати сміх. Михайло сміявся в кулак, одвернувшись назад, а Жабі лічила малеч (Досв., Вибр., 1959, 54); Писарці пхикнули в кулак, але не могли вдержатись, і гучний регіт залунав по хаті (Коцюб., І, 1955, 38); Схопи́тися на кулаки́ — розпочати бійку. Серед двору зійшлися двоє: бородай-мотузяр і дебелий городовик. Вони схопилися на кулаки (Смолич, II, 1958, 29); Трима́ти в кулаку́ (кулаці́) кого, що — повністю підкоряти собі кого-, що-небудь. [Ромодан:] А чого ви мовчали? Чому не виступили тут або в Києві? [Дремлюга:] Легко сказати! А потім що? Він таку атмосферу створив, усіх у кулаці тримав… (Корн., II, 1955, 294); Труби́ти в кула́к див. труби́ти; Хли́пати в кула́к — приховувати сльози. Сама з царицей горювала, І сльози рукавом втирала, І хлипала собі в кулак (Котл., І, 1952, 85).

2. перен. Зосереджене ударне угруповання військ. На півдні передбачалось створити міцний кулак і розбити ворога, прорвавши його фронт за допомогою механізованих і моторизованих частин вкупі з кількома кінними полками (Трубл., І, 1955, 56).

◊ Збира́ти в кула́к кого — згуртовувати кого-небудь. — За Батьківщину! Вперед!.. З якоюсь особливою силою і значимістю прозвучала вона [фраза] їм тут, збираючи всіх у кулак (Гончар, III, 1959, 118); Збира́тися (збива́тися, склада́тися і т. ін.) в кула́к — збиратися докупи; згуртовуватися. Вони воліли бути вкупі всі до кінця і тислися до Сагайди, збивалися навколо нього в один закривавлений кулак (Гончар, III, 1959, 146); У наше життя ввійшла якась свіжа хвиля, розрізнений колектив почав складатися в один кулак (Збан., Малин, дзвін, 1958, 178).

3. спец. Деталь машини у формі виступу, що поштовхами приводить механізми в рух. [Кукса:] Ну, як ти даси їм ради? Це ж не те, що там, як бува у млині, що-небудь поламається, кулак чи порплиця: цюк раз, цюк удруге — і полагодив! (Кроп., І, 1958, 175); Зараз в інституті створюється система програмного керування фрезерним верстатом, який виготовлятиме об’ємні кулаки (Наука.., 12, 1962, 22).

4. діал. Жменя чого-небудь; верчик. Він зупиняє коняку, кидає їй кулак сіна (Фр., VIII, 1952, 340).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 389.

Кулак, ка, м. Кулакъ. Еней, матню в кулак прибравши, садив крутенько гайдука. Котл. Ен. Піде було по-за спинами та й давай тебе місити кулаками по спині. Левиц. І. 7. Ум. Кулачок. Хоч у мене мужичок з кулачок, а я таки мужикова жінка. Н. п.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 322.

кула́к (зменшене — кулачо́к; збільшені — кулачи́ще, кулацю́га) — кисть руки із зігнутими й притис­нутими до долоні пальцями; сим­вол сили й насильства («На кулак треба кулака», «Що кулак, то ще не право», «Святим кулаком та по окаянній пиці»); символізує також скупість (у народі вважають, коли дитина спить із стисненими ку­лачками, то буде скупа). Году­ють кулаками попід боками (при­слів’я — б’ють); Ти його борони від собак, а він тобі покаже кулак (приказка); Хоч у мене мужичок з кулачок, а я таки мужикова жінка (пісня); Гей, як Біда теє вчула, Ку­лачищем замахнула (І. Франко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 318.