КЛИНЕЦЬ

КЛИ́НЕ́ЦЬ, кли́нця́, ч.

1. Зменш.-пестл. до клин. [Гарасим:] Ти колов коли дрова? Оце коли клинець не йде, то так його й кинути? (Мирний, V, 1955, 89); Великі князівства мали стяги великі, чотирикутні, схожі на велетенські вітрила, часом з двома-трьома довгими клинцями внизу (Скл., Святослав, 1959, 524); Підстрижена клинцем борода повисла над обличчям (Кач., II, 1958, 13).

◊ Клинці́ підбива́ти: а) (до кого) залицятися. — Дарма все до Оришки клинці підбиваєте! Що ви знайшли в ній? (Автом., Так народж. зорі, 1960, 257); б) (під кого) інтригувати проти кого-небудь. — Цей підлеглий не підбивав під мене клинці, не говорив, що в нього все гурчало б дні й ночі, аби він став директором МТС? (Стельмах, Правда.., 1961, 347).

2. діал. Забитий у стіну кілочок для вішання чого-небудь. Новеньке ситце на клинці, а старе під лавою (Номис, 1864, № 5316).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 182.

Клинець, нця, Ум. отъ клин.

1) Клинышекъ — отдѣльно или какъ часть различныхъ снарядовъ. Шух. І. 99, 249. Также какъ часть одежды.

2) Клинъ, подкладываемый мельниками подъ рычагъ, которымъ поднимается жерновъ для ковки послѣдняго. Мик. 481.

3) Вѣшалка въ видѣ деревяннаго колышка въ стѣнѣ. Новеньке ситце на клинці, а старе під лавою. Ном. № 5316. Ой мій коник тобі стайні не загноїть, а золота зброя клинців не поломить. Pauli. II. 23.

4) Гвоздь, подковный гвоздь. Вх. Уг. 244.

5) Различнаго рода орнаменты, въ которые составною частью такъ или иначе входить треугольникъ или фигура на него похожая: въ размалевкѣ глиняной посуды — рядъ сегментовъ по краю тарелки. (Вас. 184), въ писанках — рисунокъ изъ 24 треугольниковъ. (КС. 1891. VI. 364), въ вишивкахъ: овескові, реп’яшкові клинці. ( Залюбовск.) и пр.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 251.