КАТ

КАТ, а, ч.

1. Той, хто здійснює смертні вироки або тілесне покарання, бере на тортури. А люде тихо Без всякого лихого лиха Царя до ката поведуть (Шевч., II, 1953, 356); — Не бий її..,— промовила вона до ката,— бач, яка вона безталанна (Мирний, І, 1954, 69); На драбині, приставленій до стовпа, стояв уже кат (Панч, Гомон. Україна, 1954, 249).

2. перен. Той, хто тиранить, убиває, мучить; мучитель, недолюдок. Слово, моя ти єдиная зброє. Ми не повинні загинуть обоє! Може, в руках невідомих братів Станеш ти кращим мечем на катів (Л. Укр., І, 1951, 126); Тоді ж, як грім під час негоди Впаде на голови катів, Нам сонце правди і свободи Засяє тисяччю огнів (Сто пісень.., 1946, 8); — Сестра я, сестра, — ридаючи, вигукувала вчителька, в нестямі пориваючись до отетерілих нападників. — Рубайте й мене, звірі, кати ви, нелюди… (Гончар, II, 1959, 93).

3. лайл. Біс, чорт. Який вас обезглуздив кат? (Котл., І, 1952, 185).

◊ В ка́та; Кат би його́ (її́, їх і т. ін.) взяв, лайл.— уживається для вираження досади, незадоволення ким-, чим-небудь. А ти, задрипанко, шинкарко, Перекупко п’яна! Де ти в ката забарилась..? (Шевч., II, 1953, 286); Де вже його в ката тут шукати тії жалості..! (Мирний, III, 1954, 79); — Ага! От чого мені шкода, кат би його взяв,— піджака загубив (Довж., І, 1958, 386); До ка́та — дуже багато. — Я їх [дрова] уже й смалю добре, а проте ще до ката в сараї (Л. Янов., І, 1959, 363); Кат з ним; Кат його́ (її́, їх і т. ін.) бери́ (забери́, забира́й): а) уживається для вираження байдужого ставлення до кого-, чого-небудь; дарма, байдуже, все одно. На негоду судомить у суглобах, болять коліна. Та кат з ним, перетерпиться (Логв., Давні рани, 1961, 34); — Руку, ногу відіб’є — кат його бери. А от як голову знесе — вважай, каліка на все життя (Тют., Вир, 1964, 266); б) уживається для вираження досади, незадоволення ким-, чим-небудь. — Не треба ніякого вашого рейнського чи угорського [вина], кат його забирай… (Добр., Очак. розмир, 1965, 16); Кат [його́, тебе́, їх і т. ін.] зна́є (зна) що (куди́, як і т. ін.) див. зна́ти; На яко́го ка́та — уживається для вираження незадоволення в знач. нащо, навіщо. На якого ви ката 3 книжками носитесь в руках? (Бор., Тв., 1957, 129); Не взяв його́ (її́, їх і т. ін.) кат — уживається для вираження схвалення чогось, захоплення ким-, чим-небудь. Вона, кат її не взяв, препишна молодиця (Вовчок, VI, 1956, 293); Та й сам Гава — не взяв його кат — догадливий удався (Фр., III, 1950, 64).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 116.

Кат, та, м.

1) Палачъ. В понеділок рано Марусяка ймлено, а ві второк рано по ката послано, а в середу рано ката привезено, а у четвер рано Марусяка згублено. Гол. Що то, що він мовчить! Кажуть, що й кат не говіркий, а голову він одтинає… МВ. ІІ. 80. Переносно: мучитель, извергъ. кат-зна. Чортъ знаетъ. Воно, бач, і робота москалям кат-зна яка. Левиц. І. Кат-ма, — має. Нѣтъ, не имѣется. Багато ума, та в кишені кат-ма. Ном. На йому шапка-бирка, ізверху дірка, соломою шита, а вітром підбита, а коло околиці нічогісінько кат-має. Мет. 445. До ка́та. Очень много. У нас ворогів до ката. Левиц. І. В мене ім’я не одно, а єсть їх до ката. ЗОЮР. Ув. Катюга. Вів їх стременний князя, найлютійший катюга з челядинців Єремії. Стор. МПр. 83. А все таки катюзі, як кажуть, буде по заслузі. Гліб.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 224.

кат (збільшене — катю́га) — од­на з давніх народних назв нечистої сили, біса, чорта (звідси кат вас знає, кат його [батька] знає, кат­ма — від «кат має», казна-що — від «кат знає що», а також вирази: «Буде тобі в ката виплата», «Хоч до ката, аби плата», «Дай кату плату», «Катюзі по заслузі», «Кат вас розбере», «Не взяв го кат!»), пop. та­кож численні прокльони і лайливі вислови: «Кат би справив тебе за твою натуру!», «Щоб тебе кат сіко­нув перед великими вікнами!», «Кат вас бери!», «Щоб ти ката не минув!», «Гей його кату!», «Геть лишень до ката!»; фразеологія: взяв би його́ кат, кат його́ бери́ — хай би він пропав, пощез; до ка́та — дуже багато, безліч; в (у) ка́та — як підсилення з лайливим відтін­ком (у Т. Шевченка: «Де ти в ката забарилась?») або як вираження прихованого заперечення з відтін­ком згрубілості (у С. Руданського: «Де ж я тих грошей дістану у ка­та?»), кат їх не взяв — нічого з ни­ми не сталося; хай йому́ кат — що буде те й буде, байдуже, все одно. Облупив, як кат Микиту (приказ­ка); Робили на ката грудьми, але не були людьми (приказка); Ото б’є, щоб тебе кат побив! (приповідка); Чужа хата гірше ката (прислів’я); Кат би дятла знав, коли б не свій ніс (приказка); Як кат ізмив (тобто повиїдали все); Хто не слухає та­та, той послухає ката (прислів’я); Ходжу голий по дуплі… Шпаченят до ката (С. Руданський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 276.