ЗЛАМУВАТИ

ЗЛА́МУВАТИ, ую, уєш, недок., рідко, ЗЛАМА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.

1. Згинаючи що-небудь, надавлюючи на щось, відділяти, відламувати частини, куски від чого-небудь; розламувати. Павло вийма у нього з-за пазухи люльку, зламує кілька голівок із сірників і наклада в люльку (Кроп., II, 1958, 385); Наступного ж дня він і справді провинився: зламав біля шкільного ганку топольку (Донч., V, 1957, 497); Контр-адмірал зламав сургучеві печатки і почав читати донесення (Кучер, Чорноморці, 1956, 43); Річка, зламавши кригу, вийшла з берегів і залила всю заплаву (Коз., Сальвія, 1959, 199); // Порушувати частково або повністю цілість кістки, кісток. — Бодай ти там на сходах ногу зламала! — забобонів [забубонів] сусід (Н.-Лев., IV, 1956, 291); Як пригадать отой обвал гірський, Що, бачите, зламав йому хребет (Рильський, III, 1961, 163); // тільки док. Зробити непридатним для використання, зіпсувати ударами, поштовхами і т. ін. Він бив машину що було сили, ..крутив головки гайкам і ламав все, що вдавалось зламати (Коцюб., II, 1955, 91); // тільки док. Руйнуючи, розбиваючи на частини, знищити, ліквідувати що-небудь. Якось Лигун натякнув жінці, що час зламати старий дім і поставити новий (Чаб., Тече вода… 1961, 87).

◊ Злама́ти [собі́] го́лову (ши́ю) — покалічитися або загинути від чого-небудь. Хто на нас зазіхає, той собі голову зламає (Укр.. присл.., 1955, 432); Встає Україна, до зброї встає.. Отам і зламаєш ти шию собі, Обжерливий звіре імперіалізму! (Бажан, Роки, 1957, 249); Злама́ти зу́би див. зуб; Злама́ти лід див. лід; Язи́к (язика́) злама́єш — дуже важко вимовити яке-небудь слово.— Дре-дре-дре… Дрепер! — аж скрикнув становий, читаючи далі, і сплюнув. — Ну й прізвище?! І язика зламаєш (Мирний, IV, 1955, 372).

2. тільки док. Порушити порядок, стрункість розташування. Батальйон зламав свої колони, і за хвилину од його суворої стрункості нічого не лишилось (Кол., На фронті.., 1959, 64); Не витримали молоді, недосвідчені в боях юнаки, прогнули лівий фланг, зламали (Довж., І, 1958, 181).

Злама́ти оборо́ну (фронт і т. ін.) — прорвати оборону (фронт і т. ін.). [Огнєв:] Зламав я оборону ворога кров’ю бійців не для того, щоб пробиватися назад, повертатися (Корн., II, 1955, 46).

3. тільки док., перен., розм. Перемогти, здолати кого-, що-небудь (у боротьбі, битві і т. ін.). О, як Бажав я кинуться стрілою… Хоч наложити головою, Аби лиш ворога зламать! (Фр., XIII, 1954, 145); — Захищали ми надволзькі береги Нас у битві не зламали, не здолали вороги (Уп., Вірші.., 1957, 30); // Подолати чий-небудь опір, упертість, примусити скоритися. Опір юний і залізний не зламає чорна рать (Сос., II, 1958, 211); — Сам я вільний і ніколи Не зламав чужої волі! (Л. Укр., І, 1951, 368); // Позбавити кого-небудь сили, енергії, волі і т. ін., знесилити фізично або морально. Лихо, що несподівано впало їй на голову, зламало, придавило бідну жінку, взяло в неї всю силу (Гр., І, 1963, 316); Ніякі невдачі не зламають енергії людей, які почувають і на ділі бачать свій тісний зв’язок з революційним класом.. (Ленін, 9, 1949, 249); Легше гори розрівнять, Бравий хлопець-верховинець, Ніж твій мужній дух зламать (Бернс, Вибр., перекл. Лукаша і Мисика, 1959, 50).

◊ Злама́ти ро́ги див. ріг; Злама́ти хребе́т (кри́ла, спи́ну) кому, чиї — перемогти, примусити кого-небудь скоритися, позбавити його фізичної можливості чинити опір. Багато проллється крові, але ми повинні зламати і зламаємо хребет фашистам (Довж., III, 1960, 46); Хижий ворог зламать захотів наші сонячні крила, наші ниви стоптать, столочити громами гармат (Сос., II, 1958, 218).

4. тільки док., перен. Рішуче відкинути, зруйнувати, знищити або порушити що-небудь традиційне, звичне, усталене. Пролетаріат повинен у процесі революції зламати буржуазну державну машину і створити свою державу (Укр. іст. ж., 6, 1960, 5); [Анна:] Хіба вам звичай дозволяє танці? [Д. Жуан:] Для надзвичайної зламаю звичай (Л. Укр., III, 1952, 353); Шахтарі почали з того, що зламали.. гасло аполітичності профруху (Кулик, Записки консула, 1958,111); // Змінити в якийсь бік, переробити (характер, поведінку і т. ін.). Байда не відмовляється, він довів Марію до відчаю. Хотів зламати її веселу натуру, зробити свійською, покірливою… (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 4); Є характери, яких не зламаєш без доброго віника (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 202); // Зіпсувати, спотворити (життя). Чекав [Йосиф], між нами кажучи, що дружина, вислухавши його, почне дорікати та лементувати, що зламав дитині життя (Вільде, Сестри.., 1958, 135).

5. тільки док., перен. Не додержати чого-небудь обіцяного, даного, порушити щось.— Я присягу зламала! (Март., Тв., 1954, 156); Чесна людина він. Слово дав — ніколи не зламає (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 165); Він [імператор Никифор] втратив останній глузд і зробив непоправну похибку, зламавши мир з болгарами… (Скл., Святослав, 1959, 292).

6. тільки док., перен., розм; рідко. Умовити кого-небудь діяти певним чином, схилити до чогось. Отак вони й зламали Варвару, обидві дочки, на той ненависний матері шлюб (Кучер, Голод, 1961, 291).

7. тільки док., перен. Вигнути під кутом, змінивши звичайний вигляд, попередній контур. Зрештою наважилась [Ольга]. Зламала брови.— Вас не звільнять,— проказала твердо (Кач., II, 1958, 38).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 586.

Зла́мувати, мую, єш, сов. в. злама́ти, ма́ю, єш, гл.

1) Сламывать, сломать.

2) Нарушать, нарушить. Зламати слово, присягу. K. Досв. 66. Був зламаний закон Мойсеїв. Єв. І. VII. 23. Байда… не зламав своєї віри. К. ЧР. 83.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 156.